І.М.Хавенаар у співавторстві (1993) при обслідуванні жителів територій Білорусії, які належали до зони Чорнобиля відзначає тенденцію до приписування виникнення різних елементів (втомленість, проблеми із зором, незначні інфекції, неспецифічні скарги) впливу радіації. На думку авторів, скарги на зміни фізичного самопочуття посилюються у зв'язку з їх віднесеністю на рахунок впливу радіації.

Виявлені реакції потерпілих в результаті аварії на ЧАЕС виявились аналогічними до реакцій, які спостерігалися у людей, які переживали атомне бомбардування Хіросіми і Нагасакі.

Lifton R. вважав, що ці люди були схильні "пов'язувати найнезначніші щоденні переживання і недомагання з можливим ефектом радіації", вважав дані особливості проявами "неврозу атомної бомби". Крім того, проблеми осіб, які проживають в забруднених зонах, нагадують "синдром інформації про радіоактивне забруднення" / "Informed of Radioactive Contamination Syndrome"/, описаний американськими авторами у людей, які проживають поряд з місцями захоронення радіоктивних відходів, а також серед населення, яке проживає поряд з заводами по виробництву ядерного палива [177].

На всіх етапах після аварії відзначаються гостра залежність населення від інформації про її ближні і віддалені наслідки. Інформаційна странгія?? постчорнобильського періоду, зміна інформаційної бокади інформаційним хаосом оцюється як одна з причин психоемоційного напруження серед потерпілого населення [38, 54, 94, 98, 134, 157].

З цих позицій в динаміці Чорнобильської катастрофи виділяються три періоди [16]. Перший період ( з моменту аварії до першої половини 1987 р.) характеризувався забороною на інформацію, засекречуванням даних про радіаційну обстановку, справжніх масштабів і наслідків аварії. В другому періоді (проміжному) відбувалося нагромадження патогенного потенціалу посередництвом атрогенного механізму і альтернативної інформації. Третій період, який почався восени 1988 р. ознаменувався потоком суперечливої інформації про аварію і її наслідках на "радіаційно ?нсибілізоване" населення і формуванням впевненості у переважної більшості потерпілих в абсолютній патогенності радіаційного фактору. За даними Нагороної А.І. (1995 р.), одержаними при соціологічному дослідженні репрезинтативної сукупності населення України, основними причинами незадоволеності від інформації, що надходить є неправдоподібність (45%), замовчування окремих фактів (48%), відсутність конткретних порад (63%).

Одержані на сьогодні дані не дозволяють достовірно пов'язати порушення здоров'я з безпосереднім впливом іонізуючої радіації. Більше того, ріст і характер соматичної патології співвідноситься з гіпотезою про їх психогенну природу і є результом росту невротизації і психо?атизації населення [14, 74]. Тобто, ситуація ризику розвитку різних форм психічної дезадаптації в значній мірі створена існуючим багатофакторним хронічним стресом. У людей, що постраждали в результаті аварії, традиційна біологічна модель хвороби зливається з психосоціальною моделлю здоров'я і хвороби, зумовленої радіацієї та іншими факторами.

Тому лікування слід пов'язувати із заходами по покращенню соціального середовища на основі вивчення психосоціальних факторів і аналізу ситуацій соціального ризику [34, 120, 121, 125, 161].

Формування "соціально-психологічного" синдрому Чорнобиля [122] визначається техногенним походженням катастрофи, глобальністю її наслідків, масовістю впливу, складністю оцінки поставарійного радіаційного ризику, спрямованістю наслідків аварії в майбутнє і стійкою сформованістю у масовій свідомості негативного сприймання впливу іонізуючої радіації, накладанням віддалених наслідків стресу на складну екологічну ситуацію в країні, формальним виділенням Ч. співдружності з поступовим включенням в нього нових когорт.

В результаті дії сукупності цих факторів у потерпілих сформувалась реакція на ситуацію у вигляді "комплексу жертви", яка включає в себе радіотривожність (підвищену оцінку радіаційної небезпеки), зовнішню атрибуцію відповідальності (покладання відповідальності за поставарійні події свого життя в основному на зовнішні обставини і державу), решти? Установок (підвищення вимог до суспільства), деформацію інформаційного простору ос-??ні (активна недовіра до інформації (92).

Вказані особливості в різноманітних сферах, негативно впливають на адаптаційні процеси і становить проблему розробки концепції ц?ентів соціально-психологічної реабілітації в районах, які постраждали в результаті аварії на ЧАЕС [42, 46, 84, 99].

?? Катастрофічні наслідки Чорнобильського лиха призвели до суттєвої деформації самого способу життя мільйонів людей та спричинили низку небажаних змін у психіці. Спостерігаються випадки хронічного стресу, дипресії. Поширеності набувають неконструктивні подолання життєвих утруднень (алкоголізм, прояви аутоагресії), виграшу життєвої перспективи, агресивність в одних і пасивність, споживацтво інших. [Яковенко, дис.] ??

Далі йде опис впливу катастроф різного класу на психіку ........ П РТЗД-синдром (с.пос???? стресових порушень), землетруси, паводки, ??танізми.

Спільним для всіх категорій потерпілих в результаті аварії на ЧАЕС було те, що був відсутній гострий стрес, так як більшість не бачило самої аварії і відповідно в них не могло бути яскравих спогадів про саму подію. Тому психотравмуючий ефект Чорнобильської катастрофи не є наслідком самого вибуху, а пов'язаний з його наслідками, які в значній мірі протягаються до майбутнього.

1.1/продовження/

Вплив природних та антропогенних катастроф на психічний розвиток та емоційні стани дітей та підлітків.

Психічну травму можна визначити як хворобливу зміну у психічному житті людини, що виявляється в більш чи менш помітних і тривалих змінах функціонального стану, емоційного настрою, супроводжується більш-менш усвідомленими неприємними переживаннями, зміною поведінки, яка стає подекуди неадекватною ситуації. Про людину з "психічною травмою" кажуть - вона не в ладах з собою та навколишнім світом, вона не живе, а страждає.

Вперше психічний розлад як наслідок тяжкої травми був описаний у 1867 році англійським хірургом Джоном Еріксоном в праці "Залізничні та інші травми нервової системи", в якій наводилися деякі симптоми психічних розладів в осіб, які постраждали під час залізничних катастроф. Впродовж кількох тижнів після трагічної події потерпілі постійно відчували "душевний дискомфорт", в них були кошмарні сновидіння, тематично пов'язані з пережитою трагедією. Об'єктивно в них відзначали певні порушення пам'яті та здатності