На думку більшості дослідників РТSD, цей розлад психічної діяльності є наслідком екстраординарної психотравмуючої події (life stress ivent), яка перевищує адаптаційні можливості людини і супроводжується відчуттям страху, безпорадності.

Психотравмуюча подія може стосуватися окремої людини (через смерть близького, згвалтування тощо), групи або всього населення (земля, війна).

Певні психічні травми завжди виникають РТSD (тортури, знущання), інші - тільки в окремих випадках (значні пожежі, аварії на транспорті). Чим тривалішим є вплив травмуючої ситуації, тим більша ймовірність розвитку РТSD.

Масові лиха є найпоширенішою і найнебезпечнішою причиною виникнення РТSD.

Т.Молес запропонував таку класифікацію масових лих:

Природні:

1) кліматичні (урагани, смерчі, повені);

2) сейсмічні (землетруси, виверження вулканів, цунамі).

Штучні (антропогенні):

1) нещасні випадки, в тому числі:

- транспортні (автомобільні, залізничні, авіаційні та водні);

- промислові, в тому числі вибухи, пожежі, викиди біологічно та хімічно актвино небезпечних речовин, зокрема радіоактивних.

2) навмисні небезпечні дії, зокрема терористичні акції, соціальні потрясіння, воєнні дії.

Слід зазначити, що більш тяжкі психологічні наслідки звичайно мають ті нещасні випадки, які є антропогенними, а не природними.

В розвитку посттравматичного стресового розладу провідну роль відіграють такі чинники:

1) непередбачуваність травмуючої дії (вибуху, катасрофи чи стихійного лиха);

2) жорстокість, брутальне поводження терористів, злочинців;

3) тривалість напруження, наявність загрози для здоров'я і самого життя (хронічний страх) при перебуванні в контраційному таборі, на окупованій чи екологічно забрудненій території, в зоні воєнних дій;

4) почуття психічної та/або фізичної безпорадності, комплекс жертви;

5) виснаження, наявність поранень, захворювань, що виникли внаслідок лиха;

6) недостатній рівень соціального захисту потерпілих.

Спостереження свідчать, що тривалість проявів симпотоматичним РТSD може становити від одного тижня до 30 і більше років. За даними Г.Каплан, вони повністю зникають у 30% потерпілих, у 40% симптоми психічного розладу залишаються у стерпній формі, у 20% потерпілих, незважаючи на надану допомогу, симптоми РТSD зберігаються, в 10% психічний стан з часом навіть погіршується. Сподіватися на повну реабілітацію варто за умов одночасного і гострого прояву симптомів захворювання, короткочасні (до 6 місяців) психічного розладу, наявності здорового ???????, активності соціально-психологічної підтримки потерпілих, відсутності в них інших психологічних, психіатричних чи соматичних проблем, ускладнень, зумовлених конфліктами з навколишніми.

Щодо психологічних наслідків чорнобильської катастрофи, то варто наголосити на поширеності таких внутрішньоособистісних конфліктів, які пов'язані з боротьбою мотивів (наприклад, між обов'язком і прагненням безпеки), виникають при необхідності приймати рішення за умов дефіциту часу, інформації та зачіпають суперечливі (професійні, відомчі, територіальні) інтереси різних осіб чи груп.

Закордонний і відчизняний досвід психологічної допомоги потерпілим в екстримальних ситуація свідчить про труднощі у створенні теорії або, принаймні, системи категорій, адекватної завданням практики.

Згідно з "теорією криз" Дж.Якобсон - людина має розглядатися у власній екологічній перспективі, в природному людському оточенні не тільки як індивід, а й як елемент більшої соціальної системи (сім'ї, групи). Ця теорія наголошує на можливості уникнення "фатальних паталогічних наслідків" і завершенні кризи полягають у проблемі, яку неможливо ігнорувати , розв'язати швидко та у звичний спосіб [39]. Йдеться про такі складні життєві ситуації, як смерть близької людини, тяжке захворювання, зміна соціальної ролі (ув'язнення, одруження, зміна роботи) та статусу тощо, тобто про зміну звичного способу життя.

Ця зміна за Дж.Каплан, проходить такі етапи:

1) зростання психічного напруження, що стимулює спроби розв'язати проблеми у звичний спосіб;

2) подальше нарощування напруження через безрезультатність звичних дій;

3) ще більше напруження, яке стимулює мобілізаціцю внутрішніх та зовнішніх ресурсів, змушує вишукувати інноваційні засоби виходу із кризи. Якщо ці спроби виявляються марними, криза переходить у 4 стадію;

4) стан депресії, втрата надій і дезорганізація особистості.

Яковенко. Психологія людини (ст.72).

Починаючи з 1987 р. НДІ психології МНО України розпочато виявлення впливу чорнобилької катастрофи на психічний стан дітей та підлітків різних територіальних та вікових груп. Це було перше масштабне експериментальне дослідження психологічних наслідків аварії на ЧАЕС, проведене на 1200 учнях 3-х, 5-х, 7-х, 9-х класів, в тому числі:

а) евакуйованих із зони відчуження до Києва;

б) мешканців районів, прилеглих до зони відчуження (в Житомирській, Київській та Чернігівській областях);

в) киян;

г) контрольної групи з Полтавської області.

В результатах даного обстеження наводяться досить тривожні дані щодо погіршення показників розвитку вищих психічних функцій школярів, які проживали в районах, прилеглих до зони відчуження, наявності ускладнень при адапатації до нових умов життя переселенців і психологічних проблем в учнів, що постійно мешкають в Києві.

Варто пригадати, що потерпілі не являють собою однорідної спільноти. Вони належать до різних категорій, територіальних і професійних груп. Зокрема, серед "дітей Чорнобиля" можна виділити принаймні дев'ять підгруп, відмінних за чисельністю, місцем проживання, співвідношенням негативних чинників, характером переживання стресової ситуації.

Яковенко. Психологія людини.

ст.76

1.2. Психологічні та соціально-психологічні наслідки аварії на ЧАЕС. Узагальнення матеріалів дослідження, що виконувалися в Інституті психології України під керівництвом О.В.Киричука продовж 1991 р., дає підстави констатувати, що аварія на Чорнобильській АЕС і пов'язані з нею наслідки значно вплинули на ситуацію життєдіяльності дітей і підлітків, які безпосередньо проживали і продовжують проживати в зонах радіоекологічного контролю. Ці зміни спричинили порушення систем соціальних відносин, стереотипів екологічної поведінки та землекористування, що склалися впродовж генерацій, відпрацьованих і перевірених на практиці форм відтворення і розвитку соціальної взаємодії, в тому числі й у вихованні підростаючих генерацій.

Психотравмуюча ситуація, що склалася після чорнобильської катастрофи, посилила "відцентрові" тенденції в психіці дітей і підлітків, активізувала негативні прояви індивідуальних відмінностей, загострила