За часів свого співробітництва в "Книгарі" во-ни, природно, не знали, яка драматична (для П.Зай-цева) і навіть жахливо трагічна (для С.Єф-ремова) доля чекає на них невдовзі: П.Зайцев змушений був назавжди залишити батьківщину, і з 1921 року понад сорок років провів у еміграції; С.Єфремову ж дове-лось стати головним обви-ну-ваченим у сфаб-ри-кова-ному каральними орга-нами комуністичного ре-жиму процесі СВУ (Спілка Виз-волення України), го-ловою якої він нібито був, що призвело до засудження його до смертної кари, заміненої на десятирічне ув'яз-нення, і загибелі у політізоляторах Росії в 1939 році. Звичайно ж, такому трагічному фіналові при-страсного ідейного бійця, яким був С.Єфремов, сприя-ло й те, що його діяльність часів української ре-волюції "здобула йому славу "сумління України" (І.Ко-шелівець). І тому було достатньо прикладів. Хоча б такий: у згаданому вище лютневому номері "Кни-гаря", що вийшов після захоплення Києва біль-шовиками, була надрукована передова стаття С.Єф-ремова "Без "Кобзаря", в якій він писав: "Іс-торії "Кобзаря" - цієї великої книги битія україн-ського народу - її виданнів, її цензурних митарств та хожденій по муках, її періодичних заборон і доз-волів, її пригод під берлом двоголового орла - цієї історії ще не написано. Ми знаємо тільки, що книга ця пе-ріодично то пропадала, зникала з гро-мадського обо-роту, то знов знаходилась; то клалася до схову під сім цензурних печаток, то виходила на люде й засівала чорну ниву народню волею ясною. Засівала, хоч сама була покалічена й багато-багато найкращих перлів нашого національного генія в собі не долічувала... Кожен пароксизм реакції насам-перед позначався на "Кобзареві" й заганяв його під землю, прибираючи з-перед очей людських, немов він містив у собі елементи, страшніші за динаміт..." [4].

І далі: "Без "Кобзаря"... Без "Кобзаря" в ми-нулому, без "Кобзаря" й тепер... Коли минувшину переживали без "Кобзаря", то нехай хоч май-бутність стрінемо таки з "Кобзарем" [5].

Видатний український вчений і письменник А.Крим-ський свого часу пишучи про С.Єфремова, сказав: "...лев'ячу частину праці Єфремова захопив собою Шевченко". Це демонструє на своїх шпальтах і часопис "Книгарь", хоча він і не був тим виданням, в якому С.Єфремов найбільше друкувався.

Велику частину свого доеміграційного шевчен-ко-знавчого доробку віддав "Книгареві" й Павло Зайцев. Рецензії на книгу С.Єфремова "Тарас Шевченко, життя його та діла", на брошуру-промову А.Луна-чарського "Великий народний поет. (Тарас Шев-ченко)", на книгу болгарського профе-сора І.Шиш-манова "Роль України в болгарськім відрод-женню. Вплив Шевченка на болгарських поетів перед-визвольної доби"; на "Кобзар" Т.Шевченка в ре-дакції В.Доманицького, на віденське і львівське (1914 року) видання; на книгу М.Савицької "Тарас Шевченко. Життєпис і вибір з "Кобзаря" та чимало інших ре-цензій і статей - такий його внесок у шевченкіану тільки на сторінках "Книгаря".

Для того, щоб мати враження про ідеологічну позицію П.Зайцева у розглядуваний неспокійний час (березень 1918 року), варто ближче придивитися до згаданої в переліку його рецензії на працю-промову А.Луначарського. Висловивши задоволення з приводу того, що "...цю цікаву брошуру-промову талано-ви-того критика.... видру-ку-вано й у нас", автор зупи-няється "на моменті, що прірвою ділить ідеологію автора від фактичних експериментів її здійснення на живому тілі України - дорогої як Шевченкові, так і всім представникам сучасного демократичного ук-раїнського націо-на-лізму, здобутки якого партія Лу-начарського на "поток і розграбування" віддала своїм клевретам" [6].

"Події останніх днів, - пише далі П.Зайцев, - показали нам, що "централістичний "космополітизм" "революційних соціал-демократів" з Півночі... по-казав хижацькі пазурі "революціонерів", жорстоких - по словам Луначарського - якраз через свою гу-ман-ність... Чи ж нашому великому мученикові, бор-цеві проти насильства, яке знищує революція, його най-глибшому ніжністю серцю - снилося коли, щоби ідеологи "ніжної жорстокості" послали своїх наймитів плюндрувати "нашу" і все ж таки, як і за царських держиморд, так і за часів "інтернаціоналу" - "не свою" землю?!" [7].

Коментарі, як то кажуть, зайві. Не дивно, що один тільки рік витримав учений під владою ідеологів "ніжної жорстокості" і віддав перевагу емі-грації перед тими благами, що їх українському народові готували "революційні демократи" з мос-ковської півночі. При-наймні він уник жахливої трагедії свого побратима С.Єфремова.

Тридцять один зшиток часопису "Книгар" випустило у світ видавництво "Час". Не так і багато. Але вони вщерть були заповнені високо пат-ріо-тичними публікаціями, яких у той буремний час так потребувало суспільство, яке прагло цього нового слова, яке жадало нового життя у вільній, незалежній Україні. І саме Шевченкове слово в ори-гіналі й чесній інтерпретації раз у раз приходило до нього зі шпальт "Книгаря".

1. Книгарь. - К., 1917. - № 1. - С. 1.

2. Книгарь. - К., 1918. - № 6. - С. 297-298.

3. Українська радянська енциклопедія. - К., 1985. -- Т. 12. - С. 202.

4. Книгарь. - К., 1918. - №6. - С. 297.

5. Там само. - С. 299.

6. Книгарь. - К., 1918. - № 7. - С. 402-403.

7. Там само. - С. 403.