стандартів по запобіганню забрудненню морського середовища з різних джерел. В той же час очевидно, що при цьому будуть братися до уваги і інші міркування, які не мають прямого стосунку до захисту довкілля. коли мова йде про забруднення, яке є типовим побічним продуктом економічної діяльності, то реалістичним видається його максимально можливе зменшення у порівнянні з повним усуненням. Особливо це стосується забруднення із суші, яке пов’язане безпосередньо із сучасним процесом індустріалізації та інтенсифікації сільського господарства, яке має життєво важливе значення для країни, що розвивається. Таке розуміння знайшло своє відбиття в обережних формулюваннях Конвенції ООН, яка зобов’язує держави лише намагатися встановлювати міжнародні норми та стандарти для запобігання забрудненню із суші і передбачає, що за умов вжиття відповідних заходів повинні братися до уваги “економічні можливості держав, які розвиваються та їхні потреби в економічному розвитку”. Подібним чином Конвенція передбачає, що держави, встановлюючи національні закони та правила по запобіганню забрудненню із суші, лише беруть до уваги відповідні міжнародні норми та стандарти, тоді як для більшої частини інших джерел забруднення національні вимоги повинні бути не менш ефективними, ніж міжнародні.
Враховуючи реальний стан справ, навряд чи можна вважати, що в найближчому майбутньому буде створена схема глобальних стандартів по запобіганню забруднення із суші. Основні міжнародні заходи по регулювання викидів із суші будуть, очевидно, і надалі вироблятися на регіональному рівні.
Що стосується забруднення із суден, то на відміну від забруднення із суші тут існують обширні договірні норми глобального характеру. Регулювання попередження забруднення із суден має давні традиції і вже протягом багатьох років питання, пов’язані з ним вирішуються в усталених міжнародних рамках.
Кульмінацією вжитих раніше на міжнародному рівні зусиль стала Конвенція МАРПОЛ 1973 року, включена згодом в протокол 1978 р. Проте навіть створені цими документами всеохоплюючі режими не влаштовують в повній мірі захисників довкілля. Слід визнати, що поки що ефективного виконання не досягнуто. Тому основна увага найближчим часом повинна бути звернута на ширшу участь держав в існуючих угодах, а не на встановлення строгіших правил. В ряді випадків певні стимули для подальшої ратифікації передбачені в самих угодах.
Розділ ІІ. Міжнародна космічна екологічна безпека
Діяльність людини по дослідженню та використанню космічного простору (включаючи природні небесні тіла позаземного походження) отримала назву космічної. Перша офіційна згадка про космічну діяльність (outer space activities) в міжнародному документі зустрічається в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1721 (XVII від 20 грудня 1961 р.). В міжнародному договорі вона вперше використана в преамбулі Конвенції про запровадження Європейської організації по проектуванню та створенню ракет-насіїв (ЕЛДО) від 29 березня 1962 р.)*.
Використання терміну “космічна діяльність” дає підстави вважати, що держави не обмежують його діяльністю винятково в космічному просторі, але відносять до нього і діяльність на Землі, якщо вона пов’язана з діяльністю в космічному просторі. З цього витікає і Договір 1967 р., який встановлює принципи діяльності держав і на Землі, якщо вона стосується дослідження та використання космічного простору (наприклад, ст. VII Угоди).
Звідси витікає необхідність визначення поняття космічного простору, так як тільки через нього можна перейти до точного визначення поняття космічної діяльності. Останнє є дуже важливим для отримання відповіді на запитання про те, на яку діяльність поширюються норми та принципи космічного права.
Наміри держав визначити поняття “космічний простір” та “використання космічного простору” зафіксовані в п.4 “в” резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2222 (ХХІІ від 19 грудня 1966 р.).
Зараз поняття космічної діяльності залежить від підходу до цього питання з боку тієї чи іншої держави. Тим не менше можна вважати, що під космічною діяльністю мається на увазі розміщення створених людиною предметів на довколоземних орбітах (в довколоземному просторі), в між планетарному просторі (за межами сфери земного тяжіння), на поверхні Місяця та інших небесних тіл. Іноді до поняття космічної діяльності відносять також вертикальний запуск предметів на великі висоти за допомогою ракетної техніки з їхнім наступним поверненням на Землю без виходу на довколоземну орбіту. Такі предмети отримали назву космічних об’єктів.
До поняття “космічна діяльність” відносять також дії людей (космонавтів) та робота автоматичних (автономних чи керованих по радіо із Землі) апаратів та приладів на борту космічних об’єктів, включаючи вихід людей на виніс приладів у відкритий космос чи на поверхню небесних тіл.
Таким чином, поняття “космічної діяльності” пов’язується з діяльністю в космічному середовищі, включаючи операції, які здійснюються на Землі у зв’язку із запуском космічного об’єкту, його керуванням та повернення на Землю. Тим самим до визначення поняття космічної діяльності застосований функціональний підхід. Але це не означає, що територіальний підхід відкидається: він необхідний при встановленні режиму космічного простору і при закріпленні його відмінності від режиму повітряного простору.
Існує ряд угод, характерних лише для космічного простору в силу його специфіки; такі, наприклад, демілітаризація космосу і т.д. Під демілітаризацією космічного простору та небесних тіл мається на увазі заборона діяльності, яка переслідує в мирний час військову мету. Демілітаризація може бути повною та частковою. У випадку часткової демілітаризації забороняються суворо визначені в міжнародній угоді види військової космічної діяльності держав, а у випадку повної демілітаризації забороняється будь-яка діяльність, яка переслідує в мирний час військові цілі. Принцип часткової демілітаризації космічного простору та повної демілітаризації небесних тіл формулюється в ст. IV Угоди про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Договір накладає на його учасників