При осінній сівбі нема потреби стратифікувати насіння і зберігати їх протягом зими, сходи з'являються ранньою весною і ростуть інтенсивно. Однак основні недоліки — поїдання насіння гризунами, пошкодження посівів весняними заморозками або вимокання їх — можуть звести нанівець усі зусилля лісівників.

Глибина сівби залежить від розміру насіння, часу сівби, механічного складу грунту. Дрібне насіння висівають на меншу глибину, ніж крупне, восени насіння висівають більш глибоко, ніж навесні, на глинистих грунтах — мілкіше, ніж на суглинкових або супіщаних. На легких грунтах — піщаних, супіщаних — насіння шпилькових порід висівають на глибину 1,5—2,0 см, на суглинкових — 1,0—1,5 см, жолуді — на глибину 4—8 см, горіхи — 6— 10 см.

При створенні лісових культур використовують п'ять способів сівби насіння.

Рядкова сівба передбачає висівання насіння рядами з однаковими шириною міжрядь і глибиною сівби.

Стрічково-лункова сівба передбачає висівання насіння в лунки, розміщені в рядку на однаковій відстані одна від одної, по декілька насінин в одну лунку.

При сівбі біогрупами насіння висівають гніздами-площадками переважно квадратної форми, площею 1 м2, на яких міститься кілька лунок (наприклад, п'ять, у вигляді конверта). Уперше цей спосіб був запропонований В.Д.Огієвським під назвою густої культури дуба місцями.

При стрічковій сівбі два або декілька рядків зближуються між собою в стрічку. Відстань між рядками в стрічці становить ЗО—40 см, а відстань між стрічками значно більша — 3—5 м.

При сівбі врозкид насіння висівають на всю лісокультурну площу. Одним з видів цього способу є аеросівба.

Садіння лісу — створення лісових культур шляхом висаджування сіянців або саджанців на лісокультурну площу. Близько 95% культур у західному регіоні України створюються садінням. Цей метод має певні переваги над сівбою: у 5—7 разів скорочуються витрати насіння, сіянці (саджанці) майже не пошкоджуються гризунами і птахами, забезпечуються їх рівномірне розміщення і висока приживлюваність, вони меншою мірою пригнічуються трав'яною рослинністю та порослю деревних порід. Зменшується також число доглядів за культурами і скорочується термін їх зімкнення. Сіянці та саджанці на лісокультурній площі в перші роки ростуть швидше, ніж сходи, оскільки стадію сповіль­неного росту вони вже пройшли в розсаднику.

Кращий час для садіння — рання весна до початку вегетації рослин, тому що вони швидше оправляються після садіння, швидше заживають пошкодження кори та коріння, відновлюються всмоктуючі корінці. Рідше практикується осіннє садіння у період скидання листя у листяних і здерев'яніння пагонів у шпилькових порід, але не пізніше ніж за два-три тижні до перших заморозків. Садивний матеріал із закритою кореневою системою можна висаджувати протягом усього вегетаційного періоду. При викопуванні, транспортуванні та зберіганні садивного матеріалу слід забезпечити його життєдіяльність, не допускаючи висихання або запрівання підземної і надземної частин.

Існує п'ять способів садіння: рядкове, стрічкове, коридорне, біогрупами, широкосмугове. Лісові культури насаджують лісосадильними машинами, а здебільшого — вручну через нестачу технічних засобів. На землях меліоративного фонду, а також на схилах крутістю понад 12° садіння здійснюють лише вручну.

При садінні вручну сіянці (саджанці) можна висаджувати: 1) з оголеним корінням під звичайні або спеціальні лопати в ямки (рис. 5.2); 2) із защемленням оголеного коріння в створені щілини під клиноподібну лопату, меч Колесова, коли коренева система защемлюється у вертикальній площині; на важких грунтах це погано впливає на ріст коріння, призводить до його деформації, внаслідок чого погіршуються приживлюваність і ріст культур; 3) У штучні мікропідвищення на утворюються шляхом перекидання дернини на дернину; 4) саджанці з закритою кореневою системою («Бріка», «Брикет») ручним посадковим інструментом «Ліліпут».

Весною лісові культури створюють насамперед на ділянках з легким і добре прогрітим грунтом. На схилах північної експозиції з важкими непрогрітими грунтами культури створюють пізніше. В однакових умовах спочатку створюються культури листя-лих, пізніше — шпилькових порід. Приживлюваність рослин різко знижується при садінні сіянців або саджанців з бруньками, які вже пішли в ріст. Тоді як надземна частина активно випаровує вологу, кількість її не поповнюється корінням, яке тільки починає приживатися, і внаслідок порушення нормального водообміну сіянці гинуть.

Рис. 5.2. Садіння дерев: а — неправильне; б — мілке; в — правильне.

Для садіння використовуються сіянці деревних порід: 1—2-річні сосни, модрини, 2—3-річні — ялини, дуба, клена, ясена та інших .листяних, 3—4-річні — кедра та ялиці.

СПОСОБИ, ТИПИ, СХЕМИ ЗМІШУВАННЯ ДЕРЕВНИХ

ПОРІД І СПОСОБИ РОЗМІЩЕННЯ ПОСАДКОВИХ МІСЦЬ

Для вирощування штучних насаджень можна застосовувати різні способи, типи та схеми змішування порід залежно від біологічних і лісівничих властивостей деревних компонентів, їх взаємодії між собою протягом усього періоду лісовирощування, типу лісорослинних умов і типу лісу, густоти культур і агротехніки їх створення. Лісові культури створювалися в напрямі від простого (змішування в рядах) до складного (змішування рядами і в рядах) змішування. Порядок розміщення сіянців або саджанців деревних і чагарникових порід на лісокультурній площі називається схемою змішування.

Спосіб змішування об'єднує схеми та типи змішування. Наприклад, спосіб змішування — чергування в рядах окремих посадкових місць, який використовується при створенні штучних насаджень у західному регіоні України, об'єднує наступні типи змішування: деревно-чагарниковий з почер-говим введенням садивних місць деревної породи та чагарника (за Г. М. Висоцьким); деревно-тіньовий з введенням супутньої тіневитривалої породи,

Схематичний профіль дубово-ялинової культурі; створеної за кулісним способом змішування.

яка, виростаючи в другому ярусі, є підгоном для головної (за М.Я. Дахновим); деревно-тіньово-чагарниковий з послідовним чергуванням у ряду посадкових місць головної та супутньої порід і чагарника.

Серед інших способів змішування одним з найбільш поширених є