У зазначений період позиції Західної Європи у світовому господарстві істотно зміцнилися. Так, за обсягом промислового виробництва вона перевершила США, значно зменшилась фінансова заборгованість щодо останньої, помітно скоротився "технологічний розрив" між Європою і США. І як наслідок - відчутне наближення рівнів заробітної плати і продуктивності праці, підвищення добробуту. .

За цей час Західна Європа перетворилася на великий І важливий фінансовий центр світового господарства. Тут зосереджено понад 60 із 200 найбільших банків світу за активами (Лондон, Цюрих, Люксембург, Париж). Відбулося зростання експорту капіталу регіону в США й розвинуті країни, намітився "прорив" країн нафтодоларової зони у Західну Європу.

Проте попри такі якісні й масштабні зміни в економічному розвиткові Західної Європи вона поки що відстає від США. Йдеться про такі важливі показники, як ступінь концентрації і спеціалізації виробництва, енерго- й машиноозброєність, передові технології (особливо з розробок і впровадження новацій); розвиток інфраструктури економіки, витрати на науково-дослідні й експериментально-конструкторські роботи (НДЕКР) та рівень національного доходу і ВНП на душу населення.

З кінця 70-х років у Західній Європі намітились зміни у довгострокових тенденціях нагромадження капіталу, що зумовлено попередніми кризовими процесами, істотним знеціненням капіталу, різкими зрушеннями у співвідношенні цін на основні види виробничих ресурсів, розгортанням сучасного етапу в розвитку НТР, необхідністю охорони навколишнього середовища. Все це вимагало в стратегічному плані значного коригування напрямів інвестиційної діяльності, підсилило значення такої функції інвестицій, як умови подальшого розвитку НТП, формування якісно нової структури й інфраструктури суспільного господарства.

Загострення конкурентної боротьби на світових ринках вимагало також оновлення основного капіталу, наслідком чого стали зміни у співвідношенні між капіталовкладеннями для розширення потужностей та інвестиціями на заміну основного капіталу (машин, обладнання, засобів зв'язку, транспорту і т.п.). Без цих змін не можна було перейти до нового технічного рівня виробництва, розвивати у нових умовах енерго- і ресурсомісткі комплекси, в яких є потреба У західноєвропейському регіоні. Тому інвестиції в ці галузі у 80-ті роки стали різко зростати, особливо у створення засобів автоматизації на базі електроніки (до 50% від їх загальної суми), а також у засоби обробки інформаційних потоків (до 35% коштів у виробниче обладнання). Цьому сприяло відносне здешевлення нових поколінь електронної техніки і систем зв'язку. Проявом цих тенденцій на практиці стала порівняно висока норма вибуття основного капіталу (в зазначений період вона досягла 7- 8% для активної частки капіталу). У багатьох країнах у цей період помітно зростало безробіття, яке продовжилось у регіоні й у 90-х роках (особливо у Великобританії, Іспанії, Греції, Португалії).

Зміни в напрямах нагромадження капіталу безпосередньо пов язані з проведенням кардинальної структурної політики. Найбільш помітні структурні зрушення проявилися, по-перше, в динамізмі структурних змін під впливом НТР у бік випередження розвитку нових прогресивних галузей (електроніки, машинобудування, нових матеріалів, біотех-нологій і т.п.). По-друге, у наближенні темпів зростання першого і другого підрозділів суспільного виробництва, груп "А" і "Б" у промисловості. По-третє, в посиленні індустріалізації у невиробничих галузях і взаємодії матеріальної та невиробничої сфер у цілому. По-четверте, окремою структурною ланкою стали такі види діяльності, продукт яких не має речового характеру, але пронизує всі стадії процесу виробництва (збирання й обробка інформації, програмне забезпечення тощо). По-п'яте, структурна перебудова позначилася не стільки на структурі товарного продукту, скільки на умовах виробництва й споживання, розвитку нових видів послуг, зміні системи пріоритетів в напрямі їх соціальної орієнтації. Особливо важливим проявом структурної політики стало утворення структур міжгалузевого характеру (НДЕКР, ділових послуг, інформаційної індустрії тощо).

Кінцевою метою реалізації структурної політики стало послаблення централізації і надання більшої гнучкості організаційним формам капіталістичного виробництва, підсилення самостійності виробничих ланок, пристосування національних структур економіки країн Західної Європи до вимог НТР, а також одна до одної. Структурні зрушення сприяли більшій мобільності робочої сили у межах регіону, а також перебудові системи освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, що відстає від змін у техніці й технологіях.

Західноєвропейська економіка має виразний постіндустріальний характер. Для її структури притаманна досить висока питома вага як традиційних, так і нових прогресивних галузей. Коротко розглянемо основні параметри й тенденції розвитку найважливіших галузей суспільного виробництва країн Західної Європи.

Промисловість західноєвропейського регіону - головна галузь його господарства, її розвиток на початку XIX ст. базувався на видобутку й переробці великих покладів залізної руди (Швеція, Франція) та кам'яного вугілля (Німеччина, Великобританія). Протягом десятиріч важка промисловість субрегіону розвивалася на базі власних ресурсів, які зараз майже вичерпані. Для розвитку сучасного промислового комплексу використовується переважно імпортна сировина.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК), як відомо, є базою для функціонування практично всіх галузей важкої промисловості. Цей комплекс виробляє 23% електроенергії світу. Галузі паливної та енергетичної промисловості розміщуються нерівномірно - так, електроенергетика слабо розвинена в Ірландії, Іспанії, Греції, Португалії. Структура ПЕК постійно змінюється - зростає роль атомної енергетики, знижується - нафтопереробної промисловості (табл. 1).

Особливістю електроенергетики Західної Європи є висока питома вага гідроенергетики. Кількість ГЕС тут вища, а кількість ГЕС, що використовують природний газ,- нижча, ніж в інших розвинутих регіонах світу. Найвищими темпами зростає