Сугестивність інформації (про підтекст, його силу впливу)

ВСТУП

Інформація… Коли в 20-х роках ХХ століття науковці почали потроху усвідомлювати важливість цього поняття, його виняткову роль у людському житті, а можливо – навіть передбачати неймовірний інформаційний вибух, що чекає людство черех кілька десятиліть, перед наукою постала нова проблема: що вважати інформацією, а що - ні? Адже латинське слово information – роз’яснення, виклад, перейшовши до європейських мов, здебільшого позначало “повідомлення”. Спершу поняття інформації вважалося тотожним поняттю “факт”. І лише згодом були виявлені численні аспекти цього поняття, його неоднаковість відносно різних наукових дисциплін та сфер людського знання.

Ось що повідомляє нам з цього приводу “Філософський словник” : “Інформація – одне з загальних понять науки, яке виявляється у двох аспектах: семантичному, коли під інформацією розуміють певні відомості, сукупність якихось даних тощо і кібернетичному, з погляду якого передавання, сприймання, перетворення та зберігання різних видів інформації становить один з найістотніших видів діяльності людини та інших живих істот. Наукове поняття “інформація” абстрагується від якісної сторони змісту повідомлення... Чим вірогідніша подія, тим менше інформації несе повідомлення про неї, і навпаки. “

Хоч як би літературознавство та інші “високі” гуманітарні науки не підносилися над такими елементарними поняттями, як інформація – однаково його неможливо обминути: з інформації складається кожен твір, кожен текст, що є, власне, текстом, а не випадковою сукупністю знаків та символів – так само, як з атомів складається всяка матерія, в тому числі і людське тіло. Але, як щось відрізняє живу істоту від каменя або води, хоча вони складаються з однакових атомів, так справжній твір – художній чи журналістський – різниться від простого факту або сукупності фактів. Та незбагненна сила, що творить з атомів істоту, називається життям, а та, що робить текст твором – інтелектуальною інформацію та сугестивністю.

В усі часи знаходилися люди, що заперечували існування душі. Одні стверджували, що замість неї життя забезпечує енергія, інші – що все це відбувається в силу біохімічних процесів. Але ніколи, навіть присвятивши життя грунтовним дослідженням сутності живої істоти, простудіювавши сотні і тисячі філософських творів, ці вчені не знаходили повної відповіді на одвічні “Чому?”. Так само, хоч якими принадними здаються інформаційні концепції, що їх видумують мислителі ІІІ тисячоліття, ніхто ще не дав відповідь: чому, якщо інформація – це “просто факт”, нулі та одинички, вона здатна діяти не тільки на наше ratio, а й на emotio? Чому одне чи кілька слів можуть нести в собі різне інформаційне та емоційне навантаження, чому один і той самий факт людина може сприйняти у тисячу різних способів? Їх багато, цих “Чому?”.

Не будемо ставити перед собою аж надто зухвалих завдань. Якщо сотні поколінь думкарів до нас не додумалися до відповіді на ці “Чому?” – навряд чи вдасться це й нам. Завдання цієї роботи – не розкрити причину існування інтелектуалізму та сугестивності, “філософський камінь”, над яким, либонь, ще й ціле наступне століття битимуться сучасні філософи-алхіміки, а з’ясувати деякі аспекти цих явищ. Так би мовити, симптоми. Що ж до мети. . . Напевно, в подібного дослідження може бути лише одна мета: самому зрозуміти дещо більше, ніж було зрозуміло раніше. Розворушити ці ледачі, як казав Еркюль Пуаро, “маленькі сірі клітинки”, і змусити їх працювати в новому темпі.

Отже, перш ніж починати копатися у визначеннях, підсумуємо з’ясоване. Інтелектуальна інформація, сугестивність – це “душа” тексту, “щось більше”, суть якого навряд чи можна збагнути, один з феноменів, що оточують сам факт існування homo sapiens на землі серед нерозумних тварин та рослин.

“Не обов’язково, гуляючи вночі, напружено намагатися збагнути безмежність Всесвіту. Можна просто милуватися зоряним небом. “ (С. Остапчук. )

1

Перш ніж перейти до розкриття теми зі свого погляду – не дуже авторитетного, зате майже не попсутого чужими думками та концепціями - з допомогою словників та енциклопедій з’ясуємо зміст тих понять, якими надалі доведеться оперувати. Звісно, на практиці, якщо з цих визначень зняти казуїстичну луску, потім марксистську шкіру, потім демагогічне сало й матеріалістичне м’ясо, кістяк – це й буде оте заповітне, що ми шукаємо, що можна було б висловити дуже просто й коротко. Але далі білування туші справа не піде: державні стандарти є державні стандарти. Отже:

ІНТЕЛЕКТ (від латинського intellectus – пізнання, розуміння, розум) – здатність мислення, раціонального пізнання, на відміну від таких здатностей душі, як почуття, воля, інтуїція, уява тощо. Термін “інтелект” від початку є латинським перекладом давньогрецького філософського поняття “нус” (розум) і за своїм змістом є ідентичним йому. “Нус” – це одне з основних понять доктрини Аристотеля та Платона, вища, надіндивідуальна розумна частина людської душі. У схоластиці термін “Інтелект” вживався як протилежний терміну “раціо” – як вища пізнавальна здатність надчуттєвого осягнення духовних сутностей. Кант вживав термін “Інтелект” у противному значенні: як здатність утворення понять, тим часом як розум є здатністю утворення метафізичних ідей. Подібна до Кантової і доктрина Гегеля: інтелект у якості здатності до абстрактно-аналітичного розбору понять є передумовою вищого “розумного”, конкретно-діалектичного розуміння. Існує більш загальне розуміння цього поняття: розум, мислення. У сучасній науці інтелект – це питома величина, різна для кожної людини, яка може змінюватися якісно (а деякі дослідники вважають, що і кількісно) і залежить як від внутрішніх (фізичних, духовних), так і