З цього випливають і риси теоретичного стилю: розгалуженість змісту твору і "багатоповерховість" його структури; різноманітність зв’язків в абзацах і реченнях, коли поєднуються суперечливі і різноманітне зіставлювані характеристики і взаємозв’язки.

Теоретичний твір виступає членованою єдністю. Це вже не моноліт агітаційного повідомлення і не кристал популярного, який має обмежену кількість граней. Тим більше це не окремі палички прикладного повідомлення.

Рисами теоретичного поняття обумовлений зв’язок експонента і концепта, водночас жорсткий і рухливий, який дозволяє відкривати у десигнаті все нові риси, поступово уводячи їх в концепт, і в той самий час ставить обмеження довільному тлумаченню концепта, коли той, хто тлумачить його цілком по-новому, не гак як звично, не буде сприйнятий. Це можна уявити, як положення про те, що розвиток поняття, яке стоїть за терміном, природний, підстановка ж іншого поняття викликає плутанину. Звідси випливає, що розвиток поняття при вживанні термінів в уточнюваному сенсі повинен бути зазначений і описаний теоретиком.

Проробивши шлях аналізу загального, теоретик синтезує конкретне. 3 найнижчого пункту аналізу - з найпростішої абстракції, а сутності починається сходження від абстракші до конкретного. Як синтез багатьох означень виникає єдність багатоманітного - органічність твору, яка вважається однією з найвищих цінностей викладу в європейській традиції і суперечить водночас традиції східній, зокрема, талмудичній. (Аналогічне спостерігається і в мовленні "простих людей" - більш органічному і діловому в англійській чи німецькій і дуже розгалуженому, яке щиро визнає потребу в переборі варіантів у євреїв чи українців з села або містечка, особливо в жінок).

Використання автором методу сходження від абстракції до конкретного породжує теоретичні твори з дуже стрункою, органічною структурою, що в одночас суперечить природі теоретичного стилю, який повинен відбивати різноманітність явищ і переводить його в агітаційний. Натомість стиль "есеїстичний", який засадничо позбавлений органічності, вивільняє творче мислення з пут однобічності.

Творчий процес теоретичного мислення, передбачаючи оперування переважно абстрактними поняттями, може викликати утруднення у сприйманні і розумінні висловлюваних автором положень. Тенденція до розширення і коригування значення термінів, властива теоретичному мисленню, може викликати в цьому випадку негативний комунікативний ефект.

Складність теоретичного мислення пов’язана також з небезпекою нерозуміння, або невірного розуміння смислів, які автор вкладає у значення, через незнання їх або нечітке виявленні; читачем. Недостатнє роз’яснення своєрідності використовування термінології, оригінальності підходу, котрий здається авторові природним, може призвести до непорозумінь, а оригінальність авторського викладу може бути сприйнята як свідчення незнання автором питання.

Орієнтованість теоретичного повідомлення на розвиток поняття обумовлює членування його на основі логічних зв’язків, панування вже згадуваної логічної складової.

Одне з перших завдань автора теоретичного твору (в традиції, орієнтованій на органічність викладу) - класифікувати явища і їх ознаки, виходячи із сутності, усунути другорядне.

Піднімаючись від сутності до явищ, теоретичний виклад (в європейській традиції) прагне до високої органічності і простоти. Іноді, коли дослідження доведене до кінця, вимога органічності здійснюється навіть штучно. Відомі фізики XX століття Льюіс і Рандал скаржились: "Автор, котрий пише на наукові теми, завжди заздрить оповідачеві, оскільки той не мусить штучним чином виправдовувати природний хід своєї оповіді. Послідовно поєднувати безліч розгалужених і взаємопов’язаних питань завжди боляче"[95].

Ця незручність може проте стати поштовхом до дальших наукових досліджень (згадаймо історію створення Періодичної системи елементів, біля джерела якої для Д. Менделєєва стояла потреба знайти виправданий логічно хід оповіді в підручнику з хімії). Особливо чітко це прагнення знайти єдине, що розгортається в багатоманіття, передав М.Лобачевський: "Перші поняття, з яких починається будь-яка наука повинні бути з’ясовані і зведені до найменшої кількості. Тільки тоді вони можуть слугувати міцною і достатньою основою вчення" [96]. Уже в наш час майже про те саме писав Л. Ландау: "Безліч відомих нам законів може бути виведена із дуже невеликої кількості цілком загаль-Іних співвідношень... таке виведення являє завдання теоретичної фізики"[97]. Як зазначив В. Вернадський: "Можна сказати, що ніколи в історії людської думки, ідея і почуття єдиного цілого, причинового зв’язку усіх науково-спостережуваних явищ не мали тої глибини, гостроти і ясності, якої вони досягли нині в XX столітті"[98].

Виявлення єдності в різноманітті вимагає від науковця теоретика значної сили уяви, метафоричності мислення, що складає в теоретичному творі творчий контекст, єдність якого у "справжнього" письменника і "справжнього" вченого відзначив X. Махмудов[99].

Органічність, породжувана роботою уяви - властивість, що поєднує високу поезію і високу наукову творчість. Але вимагати поетичності чи навіть загальнозрозумілості ыд нетеоретичноф наукового твору невиправдано.

У теоретичному творі особливого значення набуває функція організації читання. У першу чергу її виконують вступ ("Переднє слово") і заключення (висновки).

Читач, який має намір лише ознайомитись з твором, увести його матеріал в свою буденну свідомість, не турбуючись про вивчення поняття в деталях, тим більше про контроль закономірності висновків автора, використовує теоретичний твір, як популярний.

Тому йому досить обмежитись читанням вступу.

Читач, який має на меті лише використати одержані автором результати, знову ж таки не перевіряючи їх, але беручи за настанови - звертається до висновків-рекомендацій. Він читає заключення, як прикладний твір. Відповідно, вступний текст будують максимально популярно, а висновкам часто надають рис прикладного стилю.

Як зазначав С. Капіца, "по суті сучасні передмови пишуться за тими самими законами, що і 400 років тому, бо нині перед автором стоять ті самі завдання, що й тоді: завжди на кількох сторінках він повинен для широкого кола читачів дати своє кредо”[99] (підкреслення моє, додам також, що перша характеристика передмови, як обіцянки, що