Чи люблять українці говорити компліменти
Слово «комплімент» українська мова запозичила із французької (у французькій мові воно буквально означає вітання). Первинне значення «вітання» (хоч і своє — рідне!) комплімент частково зберіг і в нашій мові: комплімент уживають здебільшого при зустрічі замість традиційного вітання, наприклад: «Які ви чудові сьогодні!», «Ви чарівні сьогодні, як завжди!».
Однак компліменти («приємні, люб'язні слова, похвала, лестощі») можуть звучати і після слів вітань або під час розмови.
Своєрідність компліменту як елемента мовного етикету полягає в тому, що його кажуть здебільшого жінкам чоловіки (хоч цілком можливою є ситуація, за якої послуговуються компліментами будь-які мовці, незалежно від статі і віку). Механізм «компліментарності» становлять кілька елементів: навіювання того, що приємне людині; перебільшення її достоїнств; позитивні емоції адресата.
Існують своєрідні правила вживання компліментів, їх варто дотримуватися, аби уникнути можливих непорозумінь.
По-перше, не кажіть людині того, що їй неприємне або зовсім не властиве. Скажімо, хворому навряд чи доречно сказати: «У вас сьогодні прекрасний вигляд», щоправда, це значно доречніше, аніж «свята правда і одкровення» на зразок: «Боже, що з тобою, ти так змарніла (на тобі кровинки нема), ти вся зчорніла» і т. ін. Перш ніж сказати невродливій жінці «У вас такі гарні очі!», варто сім раз подумати, чи ви не додасте таким компліментом їй сумнівів і затаєної печалі. А можливо, взагалі краще помовчати?
По-друге, комплімент не повинен бути багатозначним: це небезпека його двоякого тлумачення, а головне — сприйняття. Почувши від коханого на свою адресу захоплене «Ти — наче весна», адресатка по-різному може сприйняти навіть такі зворушливі слова: весна ж бо такою різною буває і не завжди чарівною та приємною.
По-третє, бажано уникати незрозумілих слів (іншомовних, діалектних), якщо вам заздалегідь не відомо, знає їх ваш співрозмовник (або співрозмовниця) чи ні.
А ще комплімент має відповідати ситуації спілкування. Уявімо собі: дружина, втомлена, повертається з роботи, а чоловік їй каже: «У тебе такий гарний вигляд». Недоречність подібних слів очевидна.
І, насамкінець, комплімент повинен бути щирим. Зрозуміло, що комплімент — це завжди перебільшення, але в усьому потрібна розумна міра. Штучно й неприродно звучатимуть слова, сказані, наприклад, поганому акторові: «Ви неперевершений!» Фальш ніколи не була окрасою спілкування і компліментарності.
Водночас не варто скупитися на добре слово. Сказати людині приємне — це значить вселити їй віру в себе, у власні сили. Вибираючи між більше чи менше, не вагаючись, надаймо перевагу більшому: краще сказати людині слова з певним авансом, ніж забути їх і взагалі промовчати.
Будьте винахідливими і вмійте виявити власну думку, позицію, оцінку, кажучи комплімент: навіть найкращий комплімент, повторений одній і тій же особі вдесяте кілька днів поспіль, втрачає свою принадність. Вдалий комплімент завжди спонукає до зворотної люб'язності: «У вас чудовий смак» — «Ваша наука».
Стиль компліменту залежить від статі, соціального становища адресата, від характеру взаємин із ним, від ситуації спілкування і попереднього змісту розмови.
Вміння радіти чужим успіхам — мірило шляхетності. Якщо ви представляєте гостям свого знайомого, чудового знавця багатьох мов, чому б не сказати: «Андрій Пап, неперевершений знавець мов». Звичай говорити людині хороше про неї виник і прижився не випадково: він допомагає людям спілкуватися, жити разом, разом працювати. Коли людину підтримати, похвалити, підкреслити щось хороше в ній, вона почуває себе впевненіше, намагається дорівнювати уявленню, яке про неї склалося. Особливо це потрібно молодій людині, яка не завжди буває впевненою в собі, потребує підтвердження своїх позитивних рис і починань.
Ось тому так важливо з дитинства культивувати в людині почуття власної гідності, відчуття певної «собівартості», аби згодом не склався комплекс меншовартості чи неповноцінності. Недарма ж українці кажуть: «Якщо казати людині постійно, що вона свиня, то згодом вона захрюкає». І навпаки, чуючи розумну дозу похвали змалечку («Ти — молодець!», «Ти — розумниця!», «Ти — моя надія і втіха!»), дитина вивищується не лише тілом, а й духом, виростає особистістю.
Не менш вагомими стануть для неї слова схвалення (якщо для цього, звичайно, є підстави) із вуст учителів, а згодом — колег по роботі.
Втішаючи, співчуваючи чи схвалюючи когось, варто уникати займенника «я», надаючи перевагу «ти» або «ви»:—
Ви прекрасний майстер! Ви рідкісний фахівець! З тобою так цікаво розмовляти! Ти сьогодні чудово виступив! Приємно бачити, як ви посвітлішали, відпочили...
Таким чином ви підкреслюєте власну увагу й прихильність до співрозмовника. Однак займенник «я» цілком можливий у структурі компліменту, побудованого на зіставленні, що посилює міру «таланту» адресата, як-от: «Ти — унікальна й неперевершена господиня, а я, на жаль, не можу цим похвалитися», «У тебе — золоті руки, а мої ні до чого путнього не придатні» (жінка — жінці). До речі, такий своєрідний «антикомплімент» спонукає до обміну компліментами. Щоправда, вважають, що жінки (і не лише українські) надто рідко «сиплють компліменти» своїм знайомим, подругам, а тим паче суперницям.
За що хвалять найчастіше? За вчинки, за характер, за зовнішній вигляд, одяг, зачіску (наприклад: «У тебе ангельський характер», «У вас витончений смак», «У тебе бездоганний вигляд», «У тебе така елегантна сукня», «Тобі так пасує нова зачіска»). Можна похвалити когось із вашої родини чи знайомих, сказати добре слово про дітей (наприклад: «У вас хата — райський куточок», «Галина твоя подруга? Чудова дівчина!», «А ваш Василько — восьме чудо світу: дивовижно мудра дитина»).
Не ввічливо кидати компліменти малознайомим або незнайомим людям. Краще зачекати, зазнайомившись