Історія мого міста в ХХ столітті
Історія стародавньої Коломиї, особливо її долітописна доба, сягає у глибину тисячоліть.
Археологи виявили на околицях сучасного міста пам’ятки, які підтверджують, що майже в тисяч років тому у цій місцевості жили племена, які залишили після себе відому трипільську культуру. Назва гуцульської столиці походить від потоку мия. Який тут впадає в ріку рут. Перша літописна згадка про Коломию йде від 1241 р., яка вказує, що в період Київської Русі вона була досить великим поселенням.
...Початок ХХ століття знаменував вагомий поштовх до національного відродження. В місті будують Народний Дім, з 1902 р. проводяться Січові свята, створюється мережа музичних і культурно-мистецьких товариств, в травні 1914 р. відкривають пам’ятник Т.Шевченкові. Але починається перша світова війна і місто направляє сотні своїх добровольців до лав Січових стрільців. 15 вересня 1914 р. в Коломию вступили російські війська. На околицях міста точились бої. Під час перебування царських військ був зруйнований пам’ятник Т.Шевченкові, заборонено видання українських газет журналів, книг, закрито українські книгарні, “бібліотеки, припинено діяльність товариства “Просвіта”, навчання українською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква. На початку 1904 року хвиля робітничих страйків прокотились по коломийських підприємствах.
Особливе піднесення революційного руху в місті почалося під впливом першої буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр. у Росії. 2 лютого 1905 р. робітники провели демонстрацію. 5 лютого віче в Коломиї вітало “борців за свободу в Росії”. Після зборів відбулася демонстрація під лозунгами “Геть самодержавство”,, “Хай живе російська революція”, 15 листопада 1905 р. в Коломиї проведено масове віче і демонстрацію, 28 листопада почався загальний політичний страйк, 18 січня 1906 року в місті скликали окружне віче й провели маніфестацію з участю 8 тисяч селян. Революційні виступи трудящих міста не припинялися до початку першої світової війни. Російські війська тричі оволодівали містом – у вересні 1914 року. У травні 1915 р. та червні 1916 й перебували тут до липня 1917 р.
Навесні 1919 р. з ініціативи передових робітників у місті створено робітничу Раду. 1 травня 1919 р. прийшли загальноміська демонстрація та мітинг під лозунгом “Геть буржуазну Національну раду”. 4 травня в Коломиї відбулось віче представників цього Покуття, учасники якого висловилися проти антинародної влади. Навіть солдати частин УГА відмовились воювати проти радянських військ, що змушений був визнати один з командуючих армією ЗУНР. Чимало мешканців Коломиї переходило кордон і вступало до лав Червоної Армії, зокрема робітник Коломийського цегельного заводу М.О. Білоскурський, колишні учні коломийської гімназії В.І. Пораймо, Р.Г. Кушнір, І.В. Ткачук, С.О. Мельничук, А.Д. Баб’юк. Всі вони згодом взяли активну участь у соціалістичному будівництві на Радянській Україні. Після загарбання Галичини буржуазно-поміщицькою Польщею боротьба народних мас проти іноземної окупації розгорнулася з новою силою. Влітку 1919 року поблизу Коломиї діяли партизанські згони, об’єднані у великі повстанські полки. Повстанці розгромили посилену охорону залізничного мосту через Прут, порушили телефонний зв’язок, висадили в повітря склад, підірвали залізничну колію. Для боротьби з революційними виступами польський уряд в 1920 р. запровадив у Коломиї польський суд, який застосовував смертні вироки.
За часів польської окупації у 1920-1930 рр. в Коломиї налічувалось близько 20 невеликих приватних підприємств. На них переважала ручна праця, бо устаткування було примітивним. Паперова фабрика не давала й половини довоєнної продукції, на ній працювало не більше як 20-30 робітників. На ткацькій і трикотажній фабриках працювало лише 50-80 робітників. Перша мала близько 40 англійських верстатів застарілої продукції. На заводі машин і відливу заліза працювало близько 100 робітників. Фабриканти систематично порушували закон про 8-годинний робочий день. Особливо жорстоко визискувалися жінки та діти. Не було соціального страхування. Понад 1200 сімей трудящих тулилося в підвалах.
Впорядковувалося місто лише в тій частині, де мешкали буржуазія та урядовці. Купцям та фабрикантам належало понад дві третини орної землі в околицях за велику платню здавали робітникам. Письменник П.С. Козланюк, який багато років провів у Коломиї, писав “Місто було неосвітлене, неохайне, брудне. Базарна площа і більшість вулиць були не забруковані. Навіть центральна вулиця, що веде о станції, влітку тонула в порошній куряві, а в сльоту скидалось на корито болотного розчину. Магістрат брав податки навіть за в’їзд у місто і за стоянку возів на базарі, але не давав кошти на благоустрій міста”. В Коломиї жило багато ремісників, кустарів, торговців і фабрикантів. На 33383 жителі (за даними 1935 року) тут було 10 церков, костьолів і синагог, 2 монастирі та лише одна бібліотека. Значна частина населення не знало грамоти.
Важке соціальне і економічне становище трудящих Коломиї викликало посилення революційних виступів.
Боротьбою трудящих керували комуністичні організації, створені у 1919 році учасниками Жовтневої революції О.О.Ясінським, С.В. Бонатчуком, і і реемігрантами з Америки В.Ю. Корбутяком, та Я.І. Мензатом.
У серпні 1921 1921 р. в селі Іллінцях Снятинського повіту відбулася нарад ініціативного комітету, яка утворила окружний комітет КПСГ (пізніше КПЗУ). Було обрано делегатів на перший з’їзд КПСГ у Львові – В.Ю. Корбутяка, Д.Мойсу, Є.Ступа.
1922 р. в Коломиї були організовані комуністичні комірки: на заводі машин і відливу заліза, на млинах, на пошті, та ін. В 1923 р. Коломийський окружком очолив В.Ю. Корбутяк. В 1926 р. в Коломиї відбулися страйк швейників, активні виступи безробітних. Страйкарі – швейники наступного року виступили не тільки з економічними вимогами, а й домагалися амністії політв’язням та
