Коломийський окружний КПЗУ був одним з найбільших, він об’єднував 21 осередок, у тому числі селянських – 14 і робітничих – 7. Підпільну роботу комуністів Коломийського округу в 1931 р. очолювала О.В. Коцько. Значною подією в революційній боротьбі трудящих Коломиї і всього Покуття був великий і тривалий страйк килимарів у січні 1934 р. яким керував коломийський ОН КПЗУ. Килимарі вимагали підвищення заробітної плати, забезпечення їх нафтою та поліпшення умов праці. В страйку взяли участь 4 тис. халупників, він тривав до кінця місяця і закінчився перемогою.

Комуністи розповсюдили в 1934 р. в місті багато першотравневих листівок. Поліція заарештувала 23 чоловіка. Політв’язні відзначали Першотравень 1936 р. страйком, в усіх камерах цього дня співали “Інтернаціонал”. В супереч забороні польської влади, в 20-30-х р. трудящі Коломиї під керівництвом комуністів і комсомольців широко відзначали день пам’яті В.І.Леніна. В 1936 р. відбувся страйк коломийських цегельників.

Робітники Коломиї терпіли від хронічного безробіття. За офіційними даними, в 1933 р. налічувалось 800 безробітних, в 1935 – 1000, в 1938 – 799. Про охорону здоров’я трудящих мало дбали. В лікарні працювало лише 2 лікарі і 5 медсестер. Крім того, існували ще з філантропічні амбулаторії, де хворих здебільшого доглядали черниці. Приватні лікарі брали велику плату за медичну допомогу. Особливо багато мешканців міста гинуло від туберкульозу, 1933 р. з 50 хворих на туберкульоз померло 43, 1936 року з 59 померло 50. Окупаційні власті намагалися залякати трудящих репресіями, послабити їхню боротьбу проти експлуатації.

В Коломиї не раз влаштовувалися судові розправи над страйкарями і зокрема над комуністами.

Прогресивна інтелігенція Коломиї брала активну участь в громадському житті міста. Вчителями гімназії у 20-х роках працювала А.В. Крушельницький, син І.Франка – Петро Франко (1890-1941), український фольклорист і перекладач О.І. Роздольський (1872-1945). В Коломийські гімназії вчилися і починали свою діяльність письменники П.С. Козланюк, Мирослав Ірчан, І.В. Ткачук (1891-1948). В 20-30-х роках тут жили і працювали письменники Ірина Вільде, А.Я. Чайковський (1857-1935), поет Ю.А. Шкрумеляк. Неодноразово бували у Коломиї Я.О. Галан, О.Я. Гаврилюк, які підтримували тісні зв’язки з місцевою комуністичною організацією. Пропаганді музичних знань сприяла заснована в 1921 р. перша на Гуцульщині музична школа – філія вищого музичного інституту ім.. Лисенка у Львові. Член КПЗУ, поет, драматург і графік І.А. Крушельницький заснував у Коломийській гімназії театральну школу для молоді. Театральне мистецтво ніс у маси відомий актор Микола Бенцало. З 1926 р. почалося створення музею народного мистецтва Гуцульщина, його відкрито 1936 р., як приватний. Заснував музей В.В. Бобринський. Виходили газети “Селянські вісті”, “Голос Покуття”, журнал “Жіноча доля”. В місті було 2 друкарні.

Найпершим завданням, що стояло перед органами влади, була організація промислового виробництва. Невдовзі відновили роботу текстильна фабрика черепичний завод. Збудовано меблеву і розширено паперову фабрику. Завод братів Біскупських, який раніше виробляв дрібний сільськогосподарський інвентар, реорганізовано в завод сільгоспмашин. У 1940 р. тут працювало 160 робітників. Підприємство виготовило протягом півріччя близько 2 тис. віялок, молотарок, ручних соломорізок тощо. Це перші радянські машини створені на Прикарпатті. 1941 р. вмісті працювало 19 промислових артілей, підприємства побутового обслуговування. Вже влітку цього року на заводах і фабриках налічувалось понад 1200 новаторів виробництва.

В перший же день Другої Світової війни фашистська авіація бомбила Коломию. Удари ворога прийняли на себе частини гарнізону міста, 28-а гірська стрілецька дивізія, авіаційна частина та окрема Коломийська прикордонна комендатура – 24 червня 1941 р. гітлерівця скинули десант в районі Коломиї, але прикордонники його знищили. Частини ЧА 1 липня 1941 р. залишили місто, куди вдерлися фашистські війська. За саботаж та агітацію проти німецьких загарбників фашисти розстріляли ливарників заводу сільгоспмашин М.Черкаса та Фелікса Баранюка. Як залізничний вузол і опорний пункт оборони фашистів у передгір’ях Карпат Коломия мала велике стратегічне значення. Оволодіння містом, захоплення переправи через Прут неминуче здійснити 28 березня 1944 р. воїни 1-ї гвардійської танкової бригади полковника В.М. Горлова при підтримці 351-ї стрілецької дивізії (командир генерал-майор М.М. Заміровський) та інженерних військ 1-ї гвардійської танкової армії (начальник-полковник Ф.. Харчевін). В ході боїв кількість угорський та німецьких солдатів було взято в полон. Серед захоплених трофеїв виявилось 13 танків “Тигр”, 15 залізничних ешелонів, 45 паровозів, 10 складів, 450 автомашин. Отже 28 березня 1944 р. Коломия була звільнена від німецьких військ. Після визволення місто лежало в руїнах. Відступаючи гітлерівці знищили 23 промислові підприємства, електростанцію, зруйновано залізничний вузол, 2 лікарні, 15 шкільних приміщень, 13 культурно-освітніх закладів, спалили понад 1400 житлових будинків. Фашисти пограбували музей народного мистецтва Гуцульщини, бібліотеки.

Місто піднімалося з руїн, поверталось до життя. З висоти сьогоднішніх років добре видно не лише значне зростання економічно-культурного потенціалу Коломиї у повоєнні часи. Далися взнаки також недоліки властиві адміністративно-командній системі. Значну частину місцевої інтелігенції арештували, а сім’ї вивезли в Сибір. Розформувавши приватні і громадські бібліотеки. На паперовій фабриці щоденно перемелювали найцінніші книги, документи, історичні фотографії, архівні збірки. Потерпіли римо-католицькі священики. Були зруйновані і перебудовані храми. З історії міста, як і з історії краю, були