перевезення ропи до перегінного заводу в Печеніжині і вивозу готової нафти треба було спорудити залізницю зі сполученням Коломия, Сопів, Печеніжин, Рунгури і Слобода Рунгурська. В побудові цієї залізниці брали участь робітники як із Сопова, так із Печеніжина. Залізничні станції відкрили в Сопові, Кийданчі, Печеніжині, Рунгурах і Слободі Рунгурській. Перший поїзд, як довідуємося із запису дирекції державної колії в Станіслав, пішов 1887 року.
Тепер у селі займаються ткацтвом, килимарством, пасічництвом, кушнірством, бондарством, лозоплетінням, в’язанням, кравецтвом, шиють взуття, виготовляють меблі. Є багато будівельників, шоферів, зварювальників і людей інших фахів. Водночас тут уміють і люблять доглядати землю і худобу, якої в селі 350 штук, а також є 20 коней, багато кіз, свиней, домашньої птиці. Зростає добробут селян.
Перший колгосп заснований 1940 року з приходом перших совітів, а потім відновлений наприкінці 1947 року. Першим головою був Ілько Пилипів, а другим – Іван Тихонюк. До 1953 року колгосп носи ім’я Сталіна, до 1959 року – “Правда” і т.д., а з 1973 року – ім.. О.Довбуша. Тепер в селі організована селянська спілка.
ДОБА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
Двадцятого березня 1989 року під час концерту, присвяченого Тарасові Шевченкові, з ініціативи Петра Петровича Грабця утворено комітет для організації в Сопові осередку Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Двадцять третього квітня на першому засіданні оргкомітету розподілено обов’язки і визначено делегатів на установчу міськрайонну конференцію ТУМ-у, делегатами якої стали Петро Грабець – голова, Ярослав Бакай – заступник, член осередку – Тарас Тодорів. В товариство ввійшло 36 осіб. Одинадцятого грудня 1989 року правління Коломийського ТУМ-у імені Тараса Шевченка видало свідоцтво про те, що ТУМ с. Сопів є осередком Коломийського міськрайонного товариства. Головними завданнями члени осередку вважали боротьбу за незалежність України, відродження народних традицій та релігійних обрядів, підготовку до виборів у місцеві органи влади, будівництво меморіального комплексу в центрі села. Чотирнадцятого січня 1990 року з ініціативи членів осередку ТУМ-у проведено театралізоване дійство “Свята вечеря”, в якому брав участь церковний хор із священиком о. Михайлом Сенеджуком. Тут вперше винесено на сцен жовто-балкитни1 прапор. У лютому 1990 року під час зустрічі з кандидатами в депутати члени ТУМ-у Тарас Тодорів (організатор), Микола Свірнюк, Іван Клюсак, Дмитро Пилипів, Ігор Лещу, Дмитро Книщук внесли до клубу шість синьо-жовтих прапорів під звуки Запорозького маршу. Шістнадцятого березня 1990 року на загальних зборах осередку ТУМ-у було прийнято рішення біля Попівського будинку культури національний синьо-жовтий прапор. Під звуки стрілецького гімну “Ой, у лузі червона калина” стяг підняв учень Попівської школи Павло Томенко. Дев’ятого травня 1990 року в осередку обговорювали заяву ЦК КПРС, Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів про морально-політичну ситуацію в нашій області. Тоді обрали оргкомітет для підготовки відкриття меморіального комплексу, розподілити обов’язки. Площу для пам’ятників готували Іван Довганюк, Василь Дмитренко, та інші. Замовили пам’ятник Тарасові Шевченкові і хрест для символічної могили січовим стрільцям у скульптура Василя Шеваги з Тлумача. Виготовили пам’ятні вимпели і запрошення з програмою. свята. Кошти для цього зібрала громада села.
У Зелену Неділю 1990 року меморіальний комплекс освятили і урочисто відкрили. Це стало великою подією, на якій були присутні жителі багатьох сіл району. На відкритті виступили Тарас Тодорів, Михайло Мацнула, Лілія Ріпецька, Юрій Тимошенко, Дмитро Гриньків, Марія Томенко. До святкової програми були залучені хорові колективи Сопова, Печеніжина, Воскерсінців і міськрайонного Товариства української мови імені Тараса Шевченка.
