Культура і цивілізація

Суспільство і культура – це два взаємопов’язаних компоненти. Культурна еволюція, власне, і створила сучасну людську цивілізацію. Культурна еволюція так само як і біологічна являє собою форму пристосування людини як живої істоти до навколишнього середовища й забезпечення виживання в ньому й також базується на доборі та передані життєво корисної інформації як основи самозбереження та подальшого пристосовного розвитку. Але за своєю сутністю, характером і наслідками культурна еволюція істотно відрізняється від біологічної.

В чому ж полягає принципова відмінність культурної еволюції від біологічної? Як відбувався процес переходу від суто біологічних закономірностей розвитку людини як виду до культурних закономірностей її існування? Які основні етапи пройшла культурна еволюція в своєму розвитку?

З одного боку, людина розумна (Homo sapiens) – це результат біологічної еволюції, її ускладнення і видозмінення. Однак відмінності людини від тварини досить істотні. Тварина, народжуючись на світ, має певний набір інстинктів, які обумовлюють стереотипи поведінки. Тобто вона в межах біологічних закономірностей генетично запрограмована на певну поведінку. Структура організму тварини, що виробилася в процесі біологічного розвитку, детермінує і потреби, і поведінку, забезпечуючи виживання за певних умов.

У той же час саме ця запрограмованість обмежує індивідуальні варіації поведінки живої істоти. Хоч способом її відносин з навколишнім середовищем є матеріальна взаємодія, однак тварина тут керована інстинктом. Через це в її розпорядженні не вся природа, а тільки ті окремі “еконіші”, які наперед задані їй еволюцією тваринного виду, як засади її існування та видової відмінності. Використовуючи природу, тварина радикально не змінює її. Споживаючи продукти природи, вона лише користується нею, залишаючи сліди своєї присутності, але не сліди своєї волі.

У людини ситуація зовсім інша. Людство розвивається на протязі 40 тисяч років, відноситься до одного соціального виду (Homo sapiens), але тим не менше виявляє значну різноманітність в процесі поведінки. К.Маркс прокоментував цю ситуацію так: “Людина може вести себе за мірками будь-якого виду”.

Серед представників Homo sapiens присутня індивідуальна варіативність поведінки, яка невідома тваринному світу. Біологічні передумови поведінки тварин зафіксовані в молекулах ДНК (генетичному коді). В умовах культурної еволюції інформація передається наступним поколінням шляхом наслідування, навчання і оволодіння знаннями і навичками. Поведінку людей визначають членоподільна мова, показ і приклад. Функції природжених інстинктів, які притаманні тваринам, у людини замінюється нормами (правилами) і спадкоємністю в поведінці.

Людина радикальна відрізняється від тварини способом відношення до зовнішньої природи. Це відбито вже в біологічній специфіці людської істоти, де з’єднана як тваринна, так і людська природа. Вона є матеріальним синтезом “органічного тіла” людини і історії людської праці. Тому ступінь людської своєрідності по відношенню до тварини проявляється саме в людській діяльності. Якщо тварина не відрізняє себе від своєї життєдіяльності, то людина робить саме свою життєдіяльність предметом своєї волі і своєї свідомості. Виділення людини з природи відбулося завдяки:

1) вмінню виробляти знаряддя праці;

2) володінню членоподільною мовою;

3) наявності свідомості і розуму;

4) здібності бути моральною, підніматися над своїми природними потягами і здійснювати вільний вибір.

З іншого боку, людина істота соціальна, бо вона перетворює природні об’єкти, тобто займається виробництвом, предметно-практичною діяльністю. Саме в ході цієї діяльності людина формується як соціальна істота.

Процес переходу від суто біологічних закономірностей розвитку людини як виду до культурних закономірностей її існування окреслюється досить широкими хронологічними рамками, у межах яких антропогенез, що розпочався близько 3 млн. років тому, доповнений соціогенезом (близько 1,6 млн. років тому) завершився появою Homo sapiens ( 35-40 тис.років тому). Інтенсивний розвиток пралюдини розпочався у льодовиковому періоді, що характеризувався різкою зміною кліматичних умов та природними катаклізмами. Це зрозуміло, змушувало гомінідів шукати засоби пристосування до нових умов і, найбільшою мірою, - цілеспрямовано змінювати обставини відповідно до потреб життя.

Вихідними умовами такого типу пристосування були: розвинута вища нервова система, достатня для подальшої інтенсифікації інтелекту, здатність спілкуватися й використовувати підручні знаряддя у процесі пристосування, спільний спосіб існування. Тривалий груповий відбір цього виду гомінідів у подальшому сприяв розвиткові та вдосконаленню цих генетичних властивостей як засобів уже діяльного, а не суто органічного пристосування до навколишнього середовища.

Діяльне пристосування тісно пов’язане з виникненням виробничої діяльності для створення засобів такого пристосування, що кваліфікується науковою як початок виходу пралюдей із тваринного стану. Виробниче-знаряддєва діяльність – вже людська характеристика, що відповідає культурно-еволюційним закономірностям. Вона є початком формування людських рис, бо потребує мислення, знань, мови як засобу передання життєво корисної інформації й відповідно – специфічної людської морфологічної інформації.

За свого виникнення виробнича діяльність була ще досить тваринною, близькою до умовно-рефлекторної поведінки. До неї вдавалася ще зоологічно організована спільнота. Основою вивільнення виробничої діяльності з тваринної оболонки став кооперативний механізм ( суто культурно-еволюційна закономірність) як оптимальна умова приборкання біологічних інстинктів ( зокрема, зоологічного індивідуалізму) та використання колективних зусиль для індивідуального виживання. Цей народжуваний культурною еволюцією механізм взаємодії став згодом засобом перетворення первісного стада в людський соціум ( родову общину), а далі – в суспільство як культурну спільноту.

Нові способи колективного існування зумовлювали швидке зростання інтелектуальних здібностей пралюдей, ускладнення їхніх навичок, розширення кола їхніх знань. Виживання виду починало більше залежати не від силової переваги у внутрішньовидовій боротьбі, а від володіння життєво необхідною інформацією. Більше того виробничо-діяльне існування пралюдей все очевидніше суперечило механізмові біологічних відносин. Адже зміст знань і зростання їхнього обсягу потребували нових методів оволодіння, нагромадження й передання їх. Нагромаджена інтенсивною роботою