Нам нині важко оцінити, наскільки багато переваг надало людині постійне проживання. Адже саме воно стабілізувало людське життя, забезпечило притулок для задоволення основних потреб; завдяки йому людина здобула змогу сформувати соціальний простір, де відбувається її життя: вона споруджує перші будови для тварин, помешкання, культові споруди, міські поселення (давнє місто Ієрихон). Постійне мешкання перетворювало пошук їжі в організований процес вирощування і зберігання продуктів харчування. Полегшився захист від несприятливих погодних умов, звірів і ворогів. Проблема регулювання народжуваності вже не була такою гострою оскільки матері могли піклуватися вже про кількох дітей.

Осідлий спосіб життя сприяв нагромадженню знань і досвіду. У кочових племенах лише зрідка досвід передавався від діда онуку. У народжуваній сільській общині це стало за правило. Атмосфера постійної домівки надавала підростаючим поколінням кращі умови для засвоєння досвіду і знань, загального розвитку, аніж кочовий спосіб життя.

Серйозні наслідки для культури мав також перехід від матріархату до патріархату. Це спричинило глибоку перебудову укладу життя, появу нових традицій, норм стереотипів, цінностей і ціннісних орієнтацій.

В результаті цих зрушень і перетворень в усій духовній культурі відбуваються радикальні зміни. Поряд с подальшим ускладненням релігії з’являється міфологія. Перш міфи являли собою ритуальні обряди з танцями, в яких розігрувались сцени з життя далеких тотемістичних предків даного племені чи роду. Опис і пояснення цих обрядів передавались з покоління в покоління, поступово відокремлюючись від самих обрядів і перетворюючись в оповідь про життя тотемістичних предків. Пізніше у змісті міфів починають відбиватись діяння героїв і божеств.

В епоху неоліту – поряд з релігійними уявленнями – люди вже володіли достатньо широкими знаннями про світ. Вони чудово орієнтувались на місцевості, де жили, добре знали оточуючий тваринний і рослинний світ. Вони орієнтувались по небу, виділяючи в ньому зірки і сузір’я. Астрономічні знання дозволяли їм складати перші календарі, вести відлік часу. Мали вони також медичні знання і уміння: знали цілющі властивості рослин, вміли лікувати рани, виправляти вивихи і лікувати переломи. Вони використовували піктографічне письмо, могли рахувати.

Глибокі зміни відбуваються і в мистецтві. Крім тварин в ньому зображується небо, земля, вогонь, сонце. В мистецтві виникає узагальненість і навіть схематизм, що свідчить про те, що людина набула здібність мислити більш абстрактними категоріями, відображати більш широкі і складні явища. Для цієї доби характерно і поширення дрібної пластики, художніх ремесел орнаменту, що поклало початок декоративному мистецтву.

Переважного значення набула у цю добу монументальна архітектура у її первісних формах. Мегалітичні споруди (мегаліт – великий камінь) тісно пов’язані з релігійно-культовими ідеями і уявленнями. Виділяють три види мегалітів: менгіри, дольмени, кромлехи. Менгіри – поодинокі кам’яні стовпи висотою від 1 до 20 м із рельєфом і без нього. Мабуть, вони були об’єктом поклоніння як символи родючості, вартові пасовищ і джерел чи позначали місце церемоній. Дольмени – поховальні споруди із двох або чотирьох стрімко поставлених стесаних каменів, перекритих горизонтальною камінною плитою. Кромлехи – найбільш значні споруди давнини. Вони є сукупністю кам’яних стовпів, розташованих концентричними колами. Кромлехи розташовані навколо кургану чи жертовного каменю. Це перші відомі нам культові споруди. Одночасно вони були найдревнішими обсерваторіями.

ЛІТЕРАТУРА

1. Боннар А. Греческая цивилизация. – М., 1992.

2. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация. Философия, наука, религия. – М., 1980.

3. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. Віп.1,2. – М., 1988, 1991.

4. Древние цивилизации. – М., 1989.

5. Ильина Т.В. История искусств. Западноевропейское искусство. – М., 1983.

6. История Древнего Востока. – М., 1988.

7. История Древнего мира. Расцвет древних обществ. – М., 1989.

8. Історія світової культури. – К., 1993,

9. Історія світової та української культури. – К., 2000.

10. Історія світової культури. Культурні регіони. – К., 1997.