дерева (особливо дуб ), тварин, птахів, гори, джерела, каміння … Вчені звернули увагу на те, що всі альбанські царі мали одне прізвисько: Сільвії (тобто – лісовики ). Лісовиків (сільванів)особливо поважали у сільських місцевостях. То були покровителі лісів, тварин і отар. Вклонялися богині плодів Помоні і богині квітів Флорі, на честь якої влаштовували свята флоралії. Вірили, що в гаях та полях живуть козлоногі фавни та фавнеси. На їх честь влаштовували свята фауналії. Було навіть вовче свято – луперкалії. Можливо, вовк був колись тотемом племен, що мешкали на Тібрі. За відомою легендою, засновників Риму – братів Ромула та Рема – вигодувала своїм молоком вовчиця. З вовками у римлян було пов’язано особливо багато різних обрядів і легенд.
Зрозуміло, давньоримські культи з часом змінювались. Колись кожна римлянка мала свою берегиню – юнону. Згодом виникає узагальнений образ охоронниці шлюбу – Юнони. В елліністичну добу Юнона ототожнюється з грекинею Герою.
Божественна дружина Юпітера цариця неба Юнона була покровительницею жінок. Великим авторитетом користувалася Юнона як мудра порадниця. до неї звертались у важкі хвилини не лише прості люди, але і державні діячі.
Птахами, присвяченими Юноні, були павлини й гуси.З цими гусьми пов’язана ціла легенда про врятування Риму при нашесті галлів.Коли у V столітті до н. е. Рим був захоплений галльськими полчищами, римські воїни, що залишилися в живих, закріпилися на Капітолійському пагорбі і голодали, чекаючи на допомогу від дружніх військ. Щоб повідомити заточеним про наближення допомоги, треба було пробратися через табір галлів і покорити прямі стіни Капітолійської фортеці. Цей подвиг удався римському юнакові Камінію, який з великим ризиком і сміливістю здійснив під’йом. Галли помітили місце, де Камінію вдалося піднятися, і їхній вождь Брен оголосив, що тим воїнам, які зуміють захопити фортецю, він обіцяє велику нагороду. І ось в темряві галли, перебираючись з одних нахилених щитів воїнів на інші, досягли вершини пагорба і перебили вартових. Але коли вони почали просуватися далі, голодні гуси, які знаходилися біля храму богині, почали голосно гоготати і розбудили римських воїнів. Ті відразу кинулися на галлів і скинули їх зі скелі.
Могутній властитель неба, втілення сонячного світла, грози, бурі, в гніві кидаючий блискавки, караючи ними непокірних його божественній волі, -- такий був верховний володар богів Юпітер. Його палац знаходився на високих горах, звідти він обіймав поглядом увесь світ, від нього залежала доля окремих людей і народів.
Свою волю Юпітер виказував розкатами грому, блискавками, польотом птахів (особливо з’явою орла, йому присвяченого); іноді він надсилав віщі сни, в якихвідкривав майбутнє. Жреці грізного бога – понтифики проводили особливо урочисті церемонії у тих місцях, куди ударяла блискавка. Ця ділянка огороджувалась, щоб ніхто не міг по ній пройти і таким чином осквернити святе місце. Земля обережно збиралась і закопувалася разом з шматком кременю – символом блискавки. Жрець робив на цьому місці жертовникі приносив у жертву дворічну вівцю. Юпітеру – могутньому захисникові, який дарує перемогу і багату військову здобичу, на Капітолійському пагорбі в Римі був збудований величезний храм, куди полководці, повертаючись з побідних походів, приносили доспіхи переможених вождів і самі цінні скарби, відняті у ворогів.
Юпітер одночасно опікував людей і освячував їхні взаємини. Він суворо карав клятвопорушників звичаїв гостинності. На честь цього бога кілька разів на рік проводились свята – під час посіву і завершення жнив, при зборі винограду.Юпітерові, який керував долями світу і людей, були присвячені найважливіші дні року. Ім’я Юпітера згадувалось при всякій значній справі – державній чи особистій. Його ім’ям клялися, і клятва вважалась непорушною.
Оскільки основні риси італійського Юпітера були дуже схожі з образом верховного божества греків Зевса, то з посиленням впливу грецької культури в римську релігіювплелися елементи грецької міфології. І багато переказів, пов’язаних з Зевсом, були перенесені на Юпітера. Його батьком називали Сатурна, бога посівів, який перший дав людям їжу і правив ними під час золотого віку, подібно грецькому Кроносу. Таким чином і дружина Сатурна стала вважатися матір’ю Юпітера.
Змінювались поступово культи, пов’язані з природою: селяни ставали городянами і культи відповідно були модернізовані.
Чи ненайвідомішим давньоримським богом був Янус. Його зображали з двома обличчями. Був він богом воріт і дверей, його також вважали богом усякого початку і завершення. Храм його відчиняли під час війни, мирного часу замикали. Йому був присвячений перший день нового року, перший день кожного місяця, Януса називали богом богів. Він порядкував космосом і уособлював космос, початок і кінець усього, був символом дня і ночі, сонця і місяця, дволиций, він дивився у минуле і прийдешнє, йому відомо, що було і що буде …Він сторожа воріт і дверей до філософських абстракцій – складний шлях, яким позначено тлумачення функцій і природи бога – від архаїчної доби до початку нової ери (“Фасти “ поета Овідія).
Янус був раніше Юпітера божеством неба і сонячного світла, який відкривав небесні ворота і випускав сонце на небозвід, а на ніч зачиняв ці ворота. Потім він поступився ссвоїм місцем владиці неба Юпітеру, а сам посів не менш почесне –владики всіх початків і починань в часі. Під його покровительством знаходились всі входи і виходи, чи то двері приватного будинку, храму богів чи ворота міських стін. Іменем Януса, якого кликали жреці, починався кожний день, перший місяць року і перший день року також називали його іменем