Далі автор звертається до добре відомого закону заміщення, який полягає в тім, що виробники завжди, коли це можливо, замінятимуть дорогі фактори й методи виробництва дешевшими. Тому міра можливого заміщення фактора визначає його еластичність. Маршалл вважає, що застосувати цей закон можна майже в усіх сферах економічного дослідження. У сукупності з еластичністю цінового попиту й залежністю пропозиції від часу він становить макроекономічну основу діяльності власника чи розпорядника капіталу.

А. Маршалл також припускає, що сили попиту і пропозиції працюють цілком вільно і що ні з боку продавців, ні з боку покупців немає жодних спеціальних домовленостей; обом сторонам ціни відомі настільки добре, що підсумкова ціна саме і буде ціною рівноваги. Він звертає увагу на залежність ціни від граничних витрат з боку пропозиції і від граничної корисності з боку попиту; витрати на виробництво граничної одиниці товару і виторг від його продажу будуть однакові.

Поряд з теорією ціни економічне вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. Головні її моменти: кожний із факторів виробництва — земля, праця, капітал і підприємницька діяльність — також підлягають дії попиту і пропозиції. Використання факторів визначається загальними умовами попиту щодо пропозиції, виходячи з того, що кожний з них використовується тільки до моменту, коли його гранична продуктивність стане дорівнювати його граничній вартості. Кожний фактор виробництва має ціну попиту, яка встановлюється його граничною продуктивністю, і, з іншого боку, ціну пропозиції, яка встановлюється граничними витратами на нього.

Заробітна плата по відношенню до праці, процент до капіталу і рента — до землі визначаються таким самим способом. Прибуток, проте, не можна проаналізувати так однозначно, як віддачу від інших факторів виробництва. Він змінюється зі зміною цін, і його розмір визначається багатьма причинами, серед яких не останнє місце належить «природним властивостям» адміністратора або бізнесмена. Прибуток не є гарантованим доходом підприємця.

Капітал вкладається в підприємство переважно з метою «перспективи вигоди», яка приваблює вкладників до цього починання. Вкладники мають бачити ймовірність прибутку від такого вкладення, нехай навіть у довгостроковому масштабі. Необхідні або мінімальні прибутки, за Маршаллом, входять до витрат виробництва, тоді як чисті прибутки є надлишком щодо них.

А. Маршалл указував на те, що земля, праця, капітал як фактори виробництва виконують подвійну функцію. Вони й конкурують, і доповнюють один одного; часом вони стають суперниками у пошуках зайнятості, допускаючи обмежену взаємозамінність, але, з іншого боку, вони забезпечують «поля зайнятості» один одному. Загальний національний дохід є результатом дії всіх факторів і зростає зі збільшенням пропозиції факторів. Фактори виробництва (включаючи працю) створюють справжню вартість виробництва, яку відображено в ціні їх пропозицій. Ціна попиту відображає їхню граничну продуктивність. Розроблена для пояснення формування вартості теорія стала застосовною до будь-якого фактора виробництва. Таким чином, теорія розподілу є доповненням до загальної теорії вартості. Рушійною силою економіки Маршалл вважав свободу й конкуренцію. Великого значення він надавав також грошам.

Важливим чинником організації та ефективного управління економікою, за Маршаллом, є людський капітал. Маршалл дотримувався думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби виробництва, як і будь-який інший вид капіталу. Визнання освіти, фахової підготовки, навичок та здібностей капіталом дало йому змогу по-іншому трактувати рікардіанську динаміку капіталу, що базувалася на неухильному спаданні граничної продуктивності капіталу. Кінцевий результат, на думку Маршалла, залежить від способу застосування знань. Якщо капітал потрапить до рук обдарованих людей, то вони примножать його , якщо ні — вони його знищать.

Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної продуктивності капіталу він зв'язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спостерігається в тих галузях і видах виробництва, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної промисловості, в яких значну роль відіграє людина, діє закон зростання віддачі капіталу.

Цей принцип, зокрема, визначає різницю між великим і малим бізнесом. Малі підприємці домагаються економії за рахунок наближення їхнього виробництва до ринку, невеликого бухгалтерського штату, заміни праці найманих робітників власною. Великі підприємці, у свою чергу, мають переваги завдяки масштабам виробництва, спеціалізації праці тощо. У цілому, робить висновок Маршалл, ці взаємні переваги майже врівноважуються.

Аналогічний підхід застосовується і щодо використання знань (інновацій). Головна функція підприємницької діяльності, підкреслював Маршалл, — полегшити вільне здійснення великого принципу заміщення.

Внесок А. Маршалла у розвиток економічної теорії справді важко переоцінити. Його книга «Принципи політичної економії» є одним з найвизначніших творів з економічної теорії за останні сто років, і її справедливо вважають класичною.

Артур Пігу (1877—1959) — представник кембріджської економічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла. А. Пігу — автор концепції економіки добробуту. Його концепція розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут, що трактується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошовому еквіваленті. Розвиваючи свою ідею, Пігу стверджував, що «економічні» причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а через створення й використання об'єктивного додаткового економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом. Національний дохід, так само як економічний добробут, є частиною загального добробуту,