Окремо стоїть питання про філокартичну коломийську Шевченкіану.

Особливо прислужився коломийській філокартичній Шевченкіані до першої світової війни Яків Оренштайн. Його накладом 1902 року побачили світ 16 чорно-білих листівок-ілюстрацій Опанаса Сластіона 11855—1933) до Шевченкових «Гайдамаків» (1 серія) та 16 кольорових листівок того ж автора і на ту ж тему. У другій серії вийшло 12 чорно-білих карток. Стільки ж різновидів листівок віддруковано у серії «Власноручні офорти Т Шевченка» (1905 чи 1910?)

У 1903 році Яків Оренштайн видає листівку з портретами Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка та листівку «Іван Підкова», автор якої — відомий український художник Ярослав Пстрак (1878—1916), а також 5 різних листівок-ілюстрацій Є. Турбацького до поеми «Гамалія» і три різновиди листівок до поеми.

«Тарас Шевченко по повороті із заслання» — так називалася поштова картка відомого українського маляра Юліана Панькевича (1863—1933), видана накладом «Взаїмної помочи учительської» в Коломиї десь до 1910 року. Це ж товариство після 1910 року видало поштівку «Хата батьків Шевченка».

У 1911 році побачила світ листівка «Т. Г. Шевченко. Гравюра на металі». У ті часи вийшла й поштівка з портретом Шевченка у кучмі накладом Учительської спілки в Коломиї.

Повага до геніального Кобзаря у місті над Прутом була така велика, що вже в 90-ті роки XIX століття тут з'являється вулиця Тараса Шевченка, яка на диво, перебула всі окупаційні влади і досі носить цю назву. А 1900 року в місті заснована «Українська державна вселюдна школа імени Тараса Шевченка» (нині будинок № 57 на проспекті Михайла Грушевського) з українською мовою викладання.

Перший музичмо-літературний вечір, присвячений Тарасові Шевченку, відбувся в Коломиї 8 березня 1880 року в залі «Касина—Ресурси». Місцева газета «Весна» (1880.— Ч. 5) повідомляла, що організатором вечора є філія «Просвіти» з комітетом літературно-драматичного товариства. На сцені стояв портрет Тараса Шевченка в позолоченій рамці з квітами. Хтось прочитав виступ про життя Кобзаря, відтак були декламації, співи, сольні, дуетні й хорові музичні номери. У залі сиділи й поляки., До Коломиї надійшли з різних міст Галичини вітальні телеграми з приводу цього вечора, а автор замітки підсумував: “Вечір вийшов, під кожним оглядом, добрий, саля була переповнена”.

У 1887 році пам'ятний вечір провели гімназисти на околиці міста в Миколи Жураківського. Вони прикрасили господу поважного міщанина, перед портретом Тараса Шевченка клялися, піднявши руку догори, чесно працювати для рідного народу. Серед гімназистів був юний Василь Стефаник. Припускають, що на той час у Коломиї було лише два «Кобзарі» й один із них — празького видання 1876 року у майбутнього новеліста.

З Коломийською гімназією пов'язана ще одна славна сторінка Шевченкіани У 1911 році Львівська крайова шкільна рада заборонила відзначати у середніх школах 50-тІ роковини смерті поета Учні гімназії вирішили вшанувати цю подію одноденним страйком Його почав відділ А VIII класу Гімназистів підтримав професор Йосиф Чайковський.

До 1000 учнів вийшли того суботнього дня на вулиці Коломиї і рушили, співаючи патріотичні пісні, до парку.

Вокально-декламаторський вечір на честь 37-ї річниці смерті Тараса Шевченка відбувся 17 березня 1898 року в залі каси ощадності (тепер Народний дім) Наступного року в цій же залі 6 червня знову відзначали Шевченківське свято кошти з якого пішли на товариство «Шкільна поміч».

Найурочистіше відзначали в Коломиї 50-річчя з дня смерті (1911) і 100-річчя від дня народження (1914) поета На Шевченківському святі 1914 року виступали коломийський і станіславський «Бояни», а в них брав участь знаменитий згодом український режисер Лесь Курбас. Він читав уривки з «Гайдамаків».

Логічним завершенням боротьби з австро-угорською владою і польськими шовіністами за Тараса Шевченка можна вважати спорудження в Коломиї 1914 року погруддя Кобзареві. Відомий краєзнавець Іван Білинкевич розповідає з цього приводу «Магістратська Рада 1880 року в якій були й українці і поляки і німці голосувала за відкриття в місті пам'ятника уродженцеві Коломийщини, видатному польському поетові XVIII століття Францішеку Карпінському. Одночасно українці попросили собі за Шевченка. І згодом їхнє прохання задовольнили. Спочатку спорудили пам'ятник польському поетові й аж у травні 1914 року відкрили погруддя українському Пророкові. Коштом до цього діла найбільше спричинився коломийський адвокат Мелетій Кічура. Отже, пам'ятник при великому здвигу народу відкрили, а площу назвали Шевченковою. Однак автор бюста вибрав нетривкий матеріал і виконав його не зовсім удало. Але коломийці пишалися й цим. Та коли в перебігу першої світової війни в місті з'явилися російські війська, то бюст вони зруйнували, як і бюст Карпінському. За Польщі на місці Карпінського поставили пам'ятник Пілсудському, а на місці Шевченка «виріс» Карпінський. Українському поетові “на рідній землі тоді місця не знайшлося”.

Газета «Коломийське слово» (1914 — 14 травня) повідомляла, що громадська рада міста вирішила поставити в Коломиї на площі біля вулиці Архікнязя Рудольфа (тепер площа Шевченка) пам'ятник геніальному синові України та назвати той майданчик сквером Тараса Шевченка. 27 травня з цієї нагоди відбувся концерт, а увечері — комерс.

Уже 1921 року в коломийській друкарні Вільгельма Браунера накладом «Загальної книгозбірні» у числі першому однойменної серії виходять друком «Історичні поеми Тараса Шевченка» (друге доповнене видання) на 147 сторінках. Тут уміщено поеми «Іван Підкова», «Гамалія», «Буває в неволі», «Тарасова ніч». «Вибір гетьмана», «Здача Дорошенка», «Чернець», «Іржавець», «Швачка». «Невольник», а також пояснення і примітки професора гімназії Дмитра Николишина.

У 1925 році в цій же серії з передмовою Омеляна Цісика виходять у світ «Політичні поеми Тараса Шевченка», а 1929 — друге видання