Теоретичні проблеми Капіталу К.Маркса
Праця над цим фундаментальним твором тривала понад п'ятнадцять років. Її було задумано як критичний огляд поширених у ті часи економічних теорій. Кілька рукописних варіантів «Капіталу» (1857—1865) («Критика політичної економії», «До критики політичної економії», другий та третій попередні варіанти «Капіталу») у вигляді нарисів та закінчених теоретичних викладок давно були готові до друку, однак Маркс намагався надати цьому твору характеру вичерпної, логічно закінченої теорії. Головною метою дослідження, за словами Маркса було «відкриття економічного закону руху сучасного суспільства» .
Однак вихід у світ одночасно всіх томів «Капіталу» не пощастило забезпечити: праця тривала надалі, а обсяги опрацьованих матеріалів зростали. Було прийнято рішення про видання першої, в цілому завершеної частини.
Перший том «Капіталу» вийшов з друку 1867 p., і йому Маркс дав заголовок — «Процес виробництва капіталу».
Центральною проблемою цього тому є проблема виробництва додаткової вартості як основи розвитку й виразника відносин між капіталом та працею. Теза, з якої виходить Маркс у своєму аналізі, — це визначальна роль виробництва щодо розподілу, обміну та споживання.
Дослідження починається з визначення ролі грошей та товару у становленні капіталізму. Аналізуючи просте товарне виробництво, Маркс доводить, що існування в докапіталістичну добу товарного виробництва й торгівлі, яка обслуговувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу.
Категорії товару і його вартості було достатньо досліджено представниками класичної школи та їхніми послідовниками, але такого суворо логічного визначення, як Маркс, величині вартості товару не дав ніхто.
Передовсім визначивши товар, як продукт, призначений суто для обміну, а не для власного споживання, Маркс звертає увагу на те, що товар має дві властивості, перша з яких забезпечує йому попит на ринку (споживна вартість) і характеризує товар як корисну у конкретному відношенні річ; друга (вартість) — забезпечує йому можливість обмінюватися на інші речі, порівнюватися з ними незалежно від того, в якій формі вони виступають, які конкретні потреби задовольняють.
Отже, різноманітні речі можуть обмінюватися одна на одну завдяки двом притаманним їм властивостям: потреба в конкретній речі є причиною обміну, а вартість, закладена в кожній з них, забезпечує його. Пропорції в процесі обміну (мінова вартість) визначаються через порівнювання вартостей.
Дві властивості товару зумовлено двома характеристиками праці, що створює цей товар: конкретною працею, яка потребує особливих навичок і результатом котрої є якась конкретна річ, що забезпечить конкретну користь, та абстрактною працею, яка споріднює всі види праці, бо є результатом витрат певних зусиль (розумових, фізичних) на виробництво товарів.
Аналізуючи процес обміну товарами на основі порівнювання їхньої вартості, Маркс в історичній ретроспектив! показує розвиток обміну і виникнення грошей як закономірного наслідку цього розвитку. За Марксом, гроші — це також товар, який виступає у специфічній формі, але завдяки їх участі в процесі обміну вартість набирає форму ціни, яка може дорівнювати вартості, а може від неї відрізнятись.
Щоб довести природний зв'язок товарів та грошей, Маркс аналізує функції грошей у процесі обміну. У вирішенні цієї проблеми він іде далі класичної школи, визначаючи п'ять функцій грошей: як міри вартості, засобу обігу, засобу створення скарбів (золото та срібло) та засобу нагромадження, засобу платежу та світових грошей. Різні етапи розвитку суспільства зумовлюють різний рівень реалізації цих функцій.
Докладне дослідження суті товарів та грошей передує викладу головної ідеї першого тому «Капіталу» — проблеми перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне, що відбувається в межах еквівалентного обміну на підставі закладеної в товарах вартості.
Маркс показує, як гроші виходять з товарної форми і стають першою формою прояву капіталу. Однак він не ототожнює гроші і капітал, а підкреслює, що лише за відповідних умов вони виконують цю функцію.
Різниця між грошима за простого товарного виробництва та грошима за умов капіталістичного виробництва полягає в тім, підкреслює він, що за капіталізму гроші, виконуючи функцію посередника в процесі еквівалентного обміну і перебуваючи в процесі обігу, самозростають: причиною зростання грошей в обігу є, за Марксом, особливі виробничі відносини, побудовані на експлуатації.
Виникнення капіталізму знаменується якісним розширенням кола товарів. На ринку пропонується новий товар — робоча сила, власники якого змушені обмінювати його на засоби існування. Ці власники є особливою категорією людей, позбавлених засобів виробництва, але вільних розпоряджатися собою.
Як будь-який товар, робоча сила має вартість і споживну вартість. Перша — це сума всіх вартостей, які має спожити найманий робітник, щоб підтримувати своє життя та забезпечити відтворення робочої сили. А споживна вартість (його корисність для капіталіста) полягає в тім, що найманий робітник постійно створює додаткову вартість, забезпечуючи «самозростання» грошей.
Маркс підкреслює нерівноправність на ринку власників товару «робоча сила» і власників капіталу, які можуть диктувати свої умови, оскільки найманий робітник, позбавлений власності, а отже, і засобів існування, не може тривалий час чекати чогось ліпшого.
Досліджуючи процес праці та процес зростання вартості, Маркс особливу увагу приділяє ролі факторів виробництва. Капіталіст, організовуючи виробництво, придбає не лише робочу силу, а й засоби виробництва, тобто минулу уречевлену працю, яка відіграє пасивну роль у виробництві і вартість котрої відшкодовується живою працею, що її носієм є робоча сила, суб'єктивний фактор. Маркс називає уречевлений фактор постійним капіталом, а живу працю — змінним, оскільки в процесі виробництва вона не лише відтворює вартість засобів виробництва (постійний капітал), та власну вартість, а й створює для капіталіста додаткову вартість, яка після реалізації товару виступатиме у формі прибутку.
Додаткова вартість у