Український Севастопіль (Шевченко і Севастополь…)
Шевченко і Севастополь…
На перший погляд ці слова не сумісні. Та лиш на перший погляд. В цьому ми переконаємося, здійснивши уявну мандрівку з Поетом нашим містом. Тут ми зустрінемось з багатьма видатними особами свого часу, з якими Тарас Григорович був знайомий, і яких він особисто не знав, але як перші, так і другі були пов'язані з іменем Великого Кобзаря й відіграли певну роль як в його житті, так і в історії Севастополя.
І саме ці особи, думаю, дають нам повне право до термінів “Шевченківський Київ”, «Шевченківський Петербург» та інших долучити новий – “Шевченківський Севастополь”.
Тарас Шевченко мріяв побувати в Криму і “подивитись, що це таке та славна Чорноморія”. Не судилося. А все ж, що побачив би і кого зі знайомих в різні часи зустрів би батько Тарас, якби побував-таки в Севастополі?
Ми б його привітали на Графській пристані. Ще з пароплава на протилежному березі Південної бухти Шевченко побачив би пам'ятник одному з чорноморських адміралів - Михайлу Петровичу Лазарєву, споруджений за проектом доброго знайомого поета Миколи Степановича Піменова, який особисто приїжджав сюди, щоб “визначитись на місцевості”. Зараз цього пам'ятника, на жаль, нема. Він був знесений більшовиками.
Виходимо на майдан Нахиміва. Справа будинок найбільшого і найкращого в Севастополі готелю. Тут зупинялося дуже багато відомих людей, зокрема знайомець Шевченка Лев Миколайович Толстой. Але ні меморіальної дошки, ні музею там нема. Нема й самого готелю —будинок займає російський Чорноморський флот.
В 1838 році Шевченко написав портрет шталмейстера Імператорського двору Миколи Олександровича Луніна. Його брат Михайло був на цьому майдані і на Графській пристані у 1820 році. В 1837 р. Шевченко написав портрет небоги адмірала Нахиміва дочки його брата – наглядача Зимового палацу. Цей портрет є одним з найкращих у його портретному доробку.
Через дорогу - пам'ятник другої оборони Севастополя. Його споруджено на місці, де під час першої оборони міста був будинок офіцерів – “Морское собрание”. В ньому було розгорнуто шпиталь. Там працював відомий хірург, наш краянин Микола Іванович Пирогов. Шевченко з ним особисто не зустрічався, але коли поет разом з передовими професорами та студентами Київського університету виступив з ініціативою створення народних шкіл, Пирогов, призначений в 1858 році попечителем Київського учбового округу, підтримав їх. Без цієї підтримки ініціатива Шевченка не могла б мати успіху. В Севастополі Пирогов працював разом з громадою сестер-жалібниць, духівником якої був благочинний Севастопольської округи і настоятель Петропавлівського собору (зберігся) протоієрей - отець Арсеній Лебединцев, нащадок осавула Війська Запорізького Семена Лебединця. Його брат Феофан Гаврилович Лебединцев, український історик, засновник журналу “Київська старовина”, був добре знайомий з Шевченком і опублікував у своєму журналі низку дослідницьких та документальних матеріалів про поета. Другий брат севастопольського священика Петро Лебединцев був також священиком, знав Шевченка ще в його дитячі роки, а в травні 1861 року служив панахиду над його труною в церкві Різдва Христового в Києві на Подолі.
Далі, на початку Матроського бульвару - перший скульптурний пам'ятник Севастополя Олександру Казарському, закладений в 1834 році. Автор проекту — художник, скульптор і архітектор Олександр Павлович Брюллов, професор архітектури Петербурзької Академії мистецтв, брат знаменитого Карла Брюллова. Шевченко був близький з обома братами. Як відомо, Карл Брюллов за пропозицією українського художника Мокрицького написав портрет Жуковського для лотереї, котра дала гроші на викуп Шевченка з кріпацтва. Олександр Брюллов також відіграв важливу роль в долі Шевченка. Він був на засіданнях Ради Академії мистецтв, коли Шевченкові дали дозвіл відвідувати Академію і коли Шевченко отримував звання академіка. О.П. Брюллов голосував “за”. Він також був автором проекту будинку Морської бібліотеки у Севастополі (1849).
Далі ми переходимо Приморський бульвар і потрапляємо на берег Севастопольсьої бухти. В 1608 році сюди ввійшли чайки флотилії запорізьких козаків під прапором гетьмана Петра Сагайдачного — одного з улюблених героїв Шевченка.
Уявімо, як в 1820 році до цієї бухти входить вітрильник, серед членів екіпажу якого є мічман Володимир Іванович Даль, що пізніше став видатним лексикографом і писав під псевдонімом Козак Луганський -- за місцем свого народження. Шевченко познайомився з ним в 30-х роках. В листах до друзів з заслання він прохав клопотатись за нього через впливових осіб, зокрема через Даля («Даль чоловік добрий, розумний і могущий”). Даль клопотався про Шевченка. Але про книжку Даля «Солдатские досуги» Шевченко писав: «Заглавие ложное. У русского солдата «досуга» не имеется». В листопаді 1857 року перебуваючи в Нижньому Новгороді, Шевченко відвідував Даля, котрий прийняв його радісно. Донька Даля співала для поета українські пісні.
Навпроти нас, на північному березі бухти - дві батареї, збудовані в кінці першої половини XIX століття - Констянтинівська і Михайлівська. На нашому березі були ще дві батареї - Олександрівська та Миколаївська (не збереглися). Всі вони були названі на честь синів Миколи І. З одним з них, Олександром, Шевченко зустрівся, коли той приходив до майстерні Карла Брюллова подивитись картини. Брюллову остогидли візити “височайших” осіб, і він доручив двом своїм учням, Мокрицькому і Шевченку, прийняти наступника престолу. До цієї зустрічі Олександр в супроводі Жуковського об'їжджав свою майбутню імперію і побував у Севастополі. Коли Микола 1 помер, було оголошено амністію політичним в'язням, але Олександр II власноручно викреслив Шевченка. У зв'язку з вступом Олександра II на престол