Шевченко був представлений до унтер офіцерського звання, але і на цей раз рішення було негативне Коли ж нарешті Шевченка було звільнено, Олександр II дав згоду на це лише з умовою, що за поетом буде встановлено суворий політичний нагляд. У вірші «Во Іудеї во дні они… » Шевченко висловив припущення про подібність доль царів Ірода і Олександра II, що діти не дадуть йому доцарювати. Пророцтво здійснилося - в 1881 році Олександр II був забитий народовольцями. Цим актом народної помсти керувала правнучка останнього українського гетьмана Кирила Розумовського Софія Перовська, котра бувала у своєї матері в будиночку, що зберігся на Північній стороні міста (зараз музей). У неї збирались революціонери, був зокрема, Михайло Фроленко, у якого під час арешту в 1886 році було знайдено «Кобзаря».
Розповідаючи про царську сім'ю, слід зазначити, що Микола 1 надіслав до обложеного Севастополя двох своїх синів " Миколу та Михайла, а потім написав князю Меньшикову: “Вручи им обоим Георгиевские Крести 4-й степени”, що той і зробив. На відміну від них немало сил для оборони Севастополя приклала дружина брата Миколи І Велика княгиня Олена Павлівна, котра бувала в нашому місті і любила його. Вона створила в Петербурзі Христовоздвиженську громаду сестер-жалібниць, на свої кошти організувала їх навчання і відрядила до Севастополя. Певну роль відіграла Велика княгиня і в житті Шевченка, брала участь в лотереї, завдяки якій поет отримав волю. Про її ставлення до українського генія свідчить і те, що вона купила автопортрет Шевченка з академічної виставки 1860 року в Петербурзі.
Батареї в Севастополі будував військовий інженер генерал-майор Карл Іванович Бюрно. Восени 1856 року він інспектував Новопетровську фортецю, де служив Шевченко. Вони познайомились, відразу потоваришували “с этим благороднейшим человеком”. Бюрно прихильно ставився до Шевченка та інших політичних засланців, намагався полегшити їх долю. Повернувшись з вислання, Шевченко зустрічався з Бюрно в Петербурзі і бував у нього на дачі в Павловську у 1858 році.
Правіше від Михайлівської батареї вдалині на тлі неба видно Микільський собор на Братському цвинтарі Північної сторони, збудований в 1870 році. Якщо ви побуваєте там, щоб помолитись за упокій душі всіх полеглих в Севастополі і страстотерпця Тарасія, то над входом до собору побачите велике мозаїчне зображення лику Христа, виконане за малюнком завідуючого мозаїчним відділом Петербурзької Академії мистецтв Федора Антоновича Бруні - одного з тих ректорів і професорі Академії, котрі 2 вересня 1860 року присудили Шевченкові звання академіка, а 4 вересня урочисто проголосили на загальних зборах Академії під звуки сурм і литавр. В тому році Шевченко виконав портрет Бруні в техніці офорту.
На одному з пам ятників на тому цвинтарі є епітафія з словами Шевченка: “Подпоручик Петр Яковлевич Ревуцкий, скончался от ран 1855г., в поле, 23 лет; спи друже, тихого сну; Наша дума, наша пісня не вмре, не загине”. Тут же похований його брат Іван. Це дядьки у других композитора Левка Ревуцького. Коріння роду Ревуцьких сягає часів Запорізької Січі, гетьманів Сагайдачного та Хмельницького.
Підійдемо до пам'ятника великому мандрівникові Миколі Миколайовичу Миклусі-Маклаю, ініціаторові створення в Севастополі Біологічної станції (нині —Інститут біології південних морів АН України). Миклухо-Маклай був в Криму в 1869 і 1886 роках. По батьківській лінії він походив від запорізьких козаків. З великих українських письменників найближчим йому був Гоголь. Після Гоголя найближчим Миклусі-Маклаю був Шевченко. В своїх філософських записах він аналізував поему Шевченка “Кавказ”.
Як Миклусі-Маклаю, так і Шевченкові найближчим письменником, що відтворював історію України, був Гоголь. В 1835 р. він здійснив мандрівку Кримом. Тарас Григорович був знайомий з багатьма друзями Го голя, присвятив йому вірш, намалював ілюстрацію до повісті "Тарас Бульба". Б. Данилевський передає слова Гоголя про Шевченка: "Его личная судьба достойна всяческого участия и сожаления. Я знаю и люблю Шевченка как земляда и даровитого художника, мне удалось кое в чем помочь в устройстве его судьбы “.
Далі по Приморському бульвару - Будинок дитинства та юнацтва. До перевороту 1917 року це була водолікарня, на базі якої після був заснований Інститут фізичних методів лікування. В 1922 році тут перебував видатний поет, перекладач, художник, літературознавець і мистецтвознавець, філософ, кримський краєзнавець Максиміліан Олександрович Кирієнко-Волошин, нащадок запорізьких козаків, уродженець Києва.
Вірші Шевченка Волошин знав з дитинства. В його бібліотеці в Коктебелі було львівське видання «Поезії Тараса Шевченка» 1902 року. Багато про Шевченка розповідала Волошину Катерина Юнге, його сусідка по Коктебелю, дочка віце-президента Петербурзької Академії мистецтв графа Ф. П. Толстого, котрий багато зробив для звільнення Шевченка і дім котрого поет «вважав своїм”(Юнге була свідком багатьох подій життя Шевченка і залишила детальні спогади).
На Приморському бульварі побувало немало друзів, знайомих і навіть родичів Шевченка. Родичкою Тараса Шевченка була перша дружина Леоніда Андреєва Шурочка Велігорська. Це онука дружини Варфоломія Григоровича Шевченка троюрідного брата Тараса Григоровича і свояка ( брат поета Йосип був чоловіком сестри Варфоломія Мотрі). Внучата небога Тараса Шевченка мала великий вплив на Леоніда Андреєва, її всі любили. На превеликий жаль, вона трагічно померла.
Зараз у Севастополі вже 30 років мешкає праправнучка Шевченка по лінії його старшої сестри Катерини Тамара Дмитрівна Красицька, дочка письменника-шевченкознавця Дмитра Филимоновича Красицького. Вихованка КиЇвськвго університету, географ за фахом, вона працювала начальником міського управління охорони довкілля. В 1991 році було створено родинну громаду «Шевченкові нащадки». Ініціатором створення громади стала родина Красицьких. В березні