А тепер згадаймо деяких знайомих Шевченка, котрі бувалн в Севастополі. Серед них - князь П.А. Вяземський, відомий російський поет. Шевченко зустрічався з ним у Жуковського. Близькі були стосунки Шевченка з А. М. Майковим, автором кількох віршів про Севастопіль. В 1860 році вони разом виступали в Петербурзі на літературних вечорах. Одним з найближчих друзів Шевченка був видатний український історик 1 письменник М.І. Костомаров, котрий за власним висловом «пошатался по улицам Севастополя”.

А ось і Севастопільський художній музей. Він посідає цікаву збірку картин західноєвропейських, російських і українських художників. Серед тих, які побували в Севастополі і з ними був знайомий Шевченко, варто назвати І.К.Айвазовського, якого поет згадував в своїй повісті «Художник», а також братів Чернецових, знайомих йому з часу його навчання в Академії.

Переїдемо тепер на майдан Ушакова до готелю «Україна». Він стоїть на місці, де в середині минулого століття був будинок театру, а майдан називався Театральним. В цому театрі в 1846 році в кількох спектаклях грав великий актор і приятель Шевченка М.С. Щепкін. І хоча між ними була велика різниця в віці (26 років), поет і актор зробилися великими друзями. Шевченко присвятив йому кілька віршів. Коли Тарас Григорович прибув до Москви, він мешкав у Щепкіна.

Слід згадати і те, що Щепкін приїздив до Севастополя разом з Бєлінським, з котрим Шевченко зустрічався в Петербурзі в 1839 році. Та їх стосунки далі знайомства не зайшли. Шевченкові ілюстрації Бєлінський оцінив позитивно, але поезію негативно. Коли Шевченка було засуджено до заслання, Бєлінський писав про нього, як про «осла, дурака й пошлеца, а сверх того горькото пьяницу». Українську мову він називав «свинячою», хоча її не знав. «Что ж до малороссиян, - писав він,- то смешно й думать, чтоб из их поэзии могло что-либо развиться» .

З осіб, що були в Севастополі, негативно ставився до Шевченка також Фет. Він не схвалював дружби Тургенєва та інших російських письменників з Шевченком, творчості якого не знав і не хотів знати.

Складніші були стосунки Шевченка з І. С. Аксаковим, який був в Севастополі в серпні 1856 року як інспектор інтендантства Кримської армії. Шевченко познайомився з усією родиною Аксакових в 1858 році і був прийнятий дуже гарно. Він високо цінував деякі вірші Аксакова, а той друкував в своєму журналі твори Шевченка. Головне, що різнило Шевченка з Аксаковим та іншими російськими слов'янофілами - їх небажання визнати українців, а також білорусів окремими націями, визнати їх мову і літ- ературу, що цілком співпадало з тогочасною русифікаторською політикою уряду імперії.

В 1860 році до Севастополя прибув видатний російський драматург О. М. Островський, який був знайомий і зустрічався з Шевченком у Петербурзі. В 1850 році він опублікував комедію “Свої люди - поквитаємось», яка відразу була заборонена. А в кінці грудня 1952 року цю п'єсу поставив в Новопетровській фортеці Шевченко, виступивши в ролі режисера, художника-декоратора і виконавця однієї з головних ролей. Це була перша постановка цієї п'єси.

Піднімаючись на Бульварну гірку, спинимось біля меморіальної дошки, на якій читаємо:”Батарея Нарбута”. Командир цієї батареї представник стародавнього щляхетського^литовсько-польсько-українського роду Нарбутів, відомого з п'ятнадцятого сторіччя. Про Шевченка писали Володимир та Георгій Нарбути. Перший був поетом-акмеїстом. Його вірші сповнені українізмів.

Тарас! Тарас! Ты сывоусый

Загрезил над крутым Днепром...

Другий - видатний український художник. Його пейзажі перегукуються з віршами Шевченка. Г. Нарбут ілюстрував книгу П. Зайцева «Оксана, перше кохання Шевченка”. Здається, останньою його роботою був плакат «Літературно художня виставка пам'яті Тараса Шевченка». Син Георгія Данило, також маляр, до жовтня 1994 року очолював Всеукраїнське братство «Тарасові джерела».

Йдучи далі Історичним бульваром, що був закладений після Кримської війни на місці четвертого бастіону, опиняємось біля пам'ятника Язонівському редуту. Його побудували моряки з корвету «Язон». Серед них був лікар Федір Іванович Чельцов, вихованець медичного факультету Київського унінерситету. Він допомагав пораненим. На четвертому бастіоні Чельцов був поранений під час перев'язки солдата, але не залишив поле бою. Він також супроводжував транспорти з пораненими до Миколаєва.

Коли Севастополь впав, Чельцов опинився в Астрахані, де продовжував службу в чоті, сформованій з тих, хто воював у Севастополі. Тут він і зустрівся з Шевченком, знайомим йому ще по Києву. В щоденнику Шевченка Чельцов записав притчу про біса, що потрапив в солдати і не зміг витримати служби. Шевченко подарував йому один з своїх автопортретів. В лютому 1860 року вони знову зустрілися в Петербурзі, і тоді Шевченко подарував Чельцову свій «Кобзар».

Після падіння Севастополя в Астрахані опинились лікарі-учасники оборони міста Гнат Муравський, Степан Незабитовський, Томаш Зброжек. Шевченко був дуже радий знайомству і зустрічі з ними, а також з лікарем Каролем Новицьким, вихованцем Віденської медико - хірургічної академії, який був свідком загибелі віце-адмірала Корнілова. їх розповідями Шевченко заслуховувався. Незабитовський записав до щоденника Тараса Григоровича: «Я був щасливий зустріччю з улюбленим і шанованим мною пое- том». Як бачимо, захисники Севастополя знали, любили і поважали Шевченка. Зброжек зробив запис в щоденнику Шевченка польською мовою, яку поет добре знав.

Далі перед нами - будинок панорами оборони Севастополя. В його нішах на стінах розташовані по колу 12 погрудь учасників оборони. Звернемо увагу на деякі з