Контрольна робота - Ціннісні пріоритети освіти в умовах глобалізаційних змін
32

українство, на жаль, пройшли дуже складний і тривалий шлях, протягом якого щодо них проводилася з боку багатьох держав така етнополітика, основою якої була денаціоналізація, насильницьке витолочення етнокультурних надбань. Заборона мови, ліквідація національної школи, нищення науки і культури, фізичний і духовний геноцид – всі ці випробування пережила українська нація. І все це наскрізно повинно проходити в українській історичній, літературній, педагогічній освіті. Народ, який прагне стати мудрішим, сильнішим, має знати й оберігати у своїй історичній пам’яті ці жорстокі уроки і наругу над своїм національним “Я”. Як тільки починає домінувати зверхність, агресія одного народу стосовно іншого, завжди зріє протест, який набирає найрізноманітніших форм. М. Драгоманов у праці “Чудацькі думки про українську національну справу” зазначав, що будь-які урядові утиски на українську національність дражнять українців і примушують їх переоцінювати вартість національності в історії і житті ?3, 484?.
Тому одним з найважливіших завдань українознавства як системи знань і цінностей про український народ залишатиметься формування історичної культури нації, особливо молоді, повернення нашому народу історичної правди. Без цього унеможливлюється подальший прогресивний поступ. У такому вимірі зобов’язана працювати українська освіта, у ніші якої формується майбутнє нації. Директор Українсько-канадської асоціації громадянських прав професор Л. Луцюк, який займається проблемою вшанування пам’яті жертв голодомору, з тривогою зазначає: “Якщо Україна забуде про тих, хто заподіяв їй так багато зла, вона ніколи не стане вільною… Бо важко уявити собі, щоб Ізраїль виявляв байдужість до нацистських злочинців, не був зацікавлений у тому, щоб ушанувати пам’ять жертв…" ?4, 4?. В Україні поки що це можливо, оскільки вона розділена політично, ідеологічно, а серед української громади деякими політиками, псевдонауковцями нав’язуються стереотипи, які суперечать правді і людській моралі щодо голодомору. Тому громадянський обов’язок кожного, хто працює на ниві українознавства,– будити суспільну й політичну думку в Україні і поза її межами, щоб утвердилася історична справедливість, щоб світ визнав факт голодомору, геноциду проти українства. Але для росту національної самосвідомості і вироблення етноімунітету, щоб долати в майбутньому українцям імовірні духовні, політичні, соціальні загрози і катаклізми, лише визнання істини недостатнє, оскільки проблему української нації з площини історії як такої слід переносити у площину культури ставлення нації до своєї історії. І ключову роль у цьому процесі має відігравати національна школа, найголовнішим завданням цієї суспільно значимої сфери має стати виховання народу, нинішнього і наступних поколінь. Літературу, мистецтво, історію, культуру свого народу замало знати, вони мають виховувати совість, дух, людську ідентичність.
У цьому контексті показовою є система освіти в Японії, де пріоритетом державної освітньої політики є виховання, вибудуване на традиціях і цінностях нації. У цій сучасній високорозвинутій країні вважають, що функціональної, технократичної, інтелектуальної підготовки недостатньо для розвитку людини і суспільства. Потрібна духовна культура. І це природно. Отже, саме культурологічна парадигма є необхідною передумовою якісного змісту освіти, і саме така освіта зміцнюватиме і розвиватиме націю. Успішно опановувати світову культуру можна лише на основі рідної, національної. Найвидатніші педагоги, відомі європейські й вітчизняні вчені завжди вбачали найбільшу небезпеку для людини в її денаціоналізації. Г. Ващенко писав, що молодь слід виховувати у свідомій і органічній єдності з нацією ?5, 312?. Чому талановитий чех Я.А. Каменський називав період навчання і виховання в дошкіллі “материнською школою”, а початкову школу – “школою рідної мови”? Очевидно, тому, що, реалізуючи головні педагогічні принципи – культуровідповідність і природовідповідність, – він керувався законами розвитку людини і природи, людини й етнічної культури, цінностями рідної мови й народної традиції. Він не уявляв навчально-виховний процес без етнопедагогіки, етнокультури, етнотрадиції, рідної мови, фольклору, мистецтва. Бо саме з їх допомогою розкривається краса рідної землі, знання про Вітчизну, історію свого народу.
Для сучасної школи дуже важливо, по-перше, щоб культурологічність в освіті не означала б лише тривіальну передачу готових знань про етнокультуру, а й забезпечувала розвиток культури мислення, почуттів, емоцій, самореалізацію творчих здібностей особистості.
По-друге, культурна й інтелектуальна творчість нації здатна розвиватися тільки за тих умов, коли національна освіта забезпечуватиме безперервну передачу від покоління до покоління здобутків і цінностей національного минулого та найактивніше сприятиме новим якісним досягненням народу, розвитку його потенціалу.
По-третє, національна освіта, вбираючи в себе культурні європейські і світові цінності, повинна вносити свій етнокультурний доробок у загальноцивілізаційні досягнення.
“Від того, – говорив Г. Ващенко, – що кожний народ буде вільно творити свою національну культуру, загальнолюдська культура не програє, а навпаки, виграє... Вселюдська культура складається із надбань різних народів” ?5, 294?.
На сьогодні зазначена проблема не втрачає свою актуальність, особливо у зв’язку з процесами входження України в єдиний освітній простір Європи, приєднання до Болонського процесу, який спрямований на створення спільної зони вищої освіти, полегшення міграції щодо навчання і працевлаштування. До того ж, він забезпечить мобільну високу якість освіти, водночас не передбачаючи ідентичність системи вищої освіти в європейських країнах, а, навпаки, зберігаючи характерні особливості кожної окремої системи, властивої тій чи іншій країні. Отже, в Болонському процесі національна складова – тема, яку варто осмислювати по суті. Аналіз Сорбонської (1998), Болонської (1999), Берлінської (2003) та інших декларацій засвідчує, що у кожній міститься позиція стосовно національно-культурного компонента і зазначається, що “національні особливості і загальні інтереси можуть посилювати одне одного”; що “для Європи метою є збереження європейського культурного багатства, мовного розмаїття, ґрунтуючись на культурній спадщині різних традицій”; що підтримується ”багатоманітність культур, мов, національних систем

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9