Контрольна робота - Ціннісні пріоритети освіти в умовах глобалізаційних змін
32

і автономність вузів”. Європейська освіта, зокрема вища, приділяє цій проблемі значну увагу. Усталеним завданням для них є розв’язання вічно актуальної взаємозалежності – культура і освіта, освіта і культура. Недарма у Франції кожний навчальний рік розпочинається з вивчення впродовж місяця своєї національної спадщини, відвідування музеїв, театрів, кінотеатрів, виставок, мистецьких заходів. Більше 17 тисяч художників там виявили бажання працювати у навчальних закладах, діє державний проект “музика в школі”, готуються спеціальні гуманітарні посібники-коментарі з природничих дисциплін тощо. А. Дістервег у праці “Про природовідповідність і культуровідповідність у навчанні” писав, що все людство, кожний народ, кожне покоління і т. ін. завжди знаходяться на певному ступені культури, яка розглядається як спадщина, залишена предками, як результат їхньої історії ?6, 228?. Національне, за його словами, ніколи не можна заперечувати, а слід цінувати його і весь час посилювати, оскільки воно є найбільшим пріоритетом для впливу на підростаючі покоління.
Говорячи, особливо на політичному рівні, про європейську інтеграцію, багато з нас не усвідомлюють того, що однією з головних ознак європеїзму є збереження і розвиток свого національного “Я”, власної етнокультури. Століття тому Б. Грінченко, аналізуючи стан українського шкільництва, писав:“Народ без розвинутої прогресивної думки, творчості є в загальнолюдській сім?ї хворим членом, не роблячи до загальнолюдської скарбниці свого внеску” ?7, 80?.
Сьогодні, в умовах розвитку української державності, спираючись на прогресивну світову й вітчизняну суспільно-педагогічну думку, нам слід адекватно реагувати на виклики, які постали перед державою і суспільством, і діяти у напрямку: європейський вибір, національна освіта, особистісно орієнтована педагогіка. Це є свого роду опосередкована синтезована формула єдності загальнолюдських, етнокультурних і особистісних цінностей. Але цього недостатньо, щоб нація могла опертися на зрозумілу й консолідуючу ідею, чітку і практичну методологію.
 Пройшло чимало часу, але Україна, перманентно перебуваючи у стані гонитви політиків за владою, позбавила себе права мати головний інструмент і духовне знаряддя свого розвитку й державотворення – національну ідею. Відкриймо програми, підручники, посібники з політології, суспільствознавчих дисциплін. Ми в них не знайдемо сформульованого визначення, що таке національна ідея для України. Прикро, але в росіян і поляків, румунів і угорців національна ідея є. А в нас значна частина “еліти” навіть не декларує своє бажання сприймати українську національну ідею, і це передається більш як 10-мільйонному освітянському середовищу, яке часто прямо чи опосередковано піддається космополітичним впливам. Немає національної ідеї – нема національної ідеології, належного етнокультурного і державного розвитку. А спекуляція “загальнолюдським” потрібна для того, щоб принизити, применшити, витолочити “національне”, у даному випадку – українське.
Українська ідея завжди сповідувала засади рівноправності народів і культур, і в цьому вона матиме добру перспективу у загальнолюдському суспільстві. Упродовж великого історичного періоду “передні ряди” українства – вчені, філософи, державотворці, педагоги, воєначальники, просвітителі, найвідданіші борці за українську справу – підтримували право “іншого” на власну ідентичність, а не розвиток відповідно до своєї природи.
Навіть в умовах бездержавності українці, борючись за національне визволення, проявляли культуру міжнаціональних взаємин. Борці за українську державу вважали, що кожен поневолений народ у світі, незалежно від його історичного минулого, величини, раси, релігії, суспільного ладу, який бореться за своє визволення від чужоземного над ним панування, є нашим спільником ?8, 5?.
Проте, щоб національна ідея працювала на народ, потрібна одержимість, величезне напруження державних, фізичних, інтелектуальних сил для відстоювання свого у своєму власному домі. Мова, культура, освіта, економіка, політика, інформація, церква – все це стає сферами протистоянь, боротьби. Конфлікти, як вічний двигун, набирають перманентного характеру як всередині суспільства, так і поза його межами. Пропонуються, насаджуються вартості – моральні, релігійні, інтелектуальні, політичні, господарські, – які мають особисту, корпоративну, іншокультурну, іншодержавну, інтернаціональну природу. Тому українська нація повинна чимраз ставати самодостатнішою, володіти більшим коефіцієнтом ідентичності для уникнення загрози регресу і занепаду.
 Що першочергово потрібно, щоб володіти такою можливістю, потенціалом, достоїнством? Навіть не армія, а, передусім: національна освіта, яка повинна бути добротною, інтелектуальною, духовною; національна культура; державна і політична воля. Проте в Україні (як зазначають дослідники) і досі не було справжніх спроб реалізувати на практиці теорію української політичної нації, яка передбачає поступову культурну гомогенізацію політичної спільноти на базі культури титульної нації. Сьогодні Українська держава не є способом національного самовираження. Регіони часто на свій розсуд реалізують національну політику. Оскільки питання фізичного виживання постають незрівнянно гострішими, люди не здатні перейматися існуючими національними проблемами ?9, 42–43?.
У цій атмосфері народжувались концепції, владні погляди і рішення, що справді суперечили принципу культуровідповідності народу. Чого вартий запропонований умогляд про вичерпаність української національної ідеї, про заміну національної ідеї соціальною або взагалі її замовчування на державному рівні. Натомість, особливо під час виборчих кампаній, українцям чужинські та й “свої” політтехнологи пропонують ідеї, які роз?єднують націю, закладаючи витоки протистоянь на багато років уперед. Роз?єднаність, різновекторність поглядів, орієнтація і надія на зовнішні фактори, які буцімто підтримуватимуть українську справу, характеризували нашу історію і у ХХ ст.
Про це у свій час із тривогою писав В. Липинський: “…Ідеї, віри, легенди про одну єдину, всіх українців об’єднуючу, вільну й незалежну Україну провідники нації не сотворили, за таку ідею не боролись і тому розуміється така Україна здійснитись, прибрати реальні живі форми не змогла… Наддніпрянці всю вину складають на галичан, а галичани на наддніпрянців. Українська інтелігенція сотворила ідею про залежну від перемоги тієї чи іншої сторонньої сили і з цими сторонніми

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9