виділяємо: системне, критичне мислення, екологічну культуру, творчу активність, толерантність, високу моральність.
Застосування на уроках електронних засобів дозволяє здобувати й осмислювати найрізноманітнішу інформацію не лише про Україну, а й про світ. Це високоефективний і доступний засіб для посилення інтелекту і творчих здібностей. Через те нагальною потребою для вчителів і учнів є освоєння новітніх інтелектуальних технологій, електронних засобів масової комунікації. Проте не слід перебільшувати роль комп'ютера, через те, що лише вчитель може створити особливий емоційний настрій уроку.
Пріоритетними мають бути індивідуально-пошукові форми оволодіння програмовим матеріалом, порівняльний аналіз, обговорення проблемних питань, діалоги, диспути, захист колективних і самостійних проектів, рольові ігри.
Ефективним є застосування інтерактивних технологій – взаємодія учнів у парах, мікрогрупах, групах під час виконання практичних завдань, пошук інформації, підготування диспутів тощо. Вони разом з учителем стають рівноправними суб'єктами пізнання, активними співтворцями уроку.
Інтерактивне навчання створює умови для творчого самовираження, самопізнання і саморозвитку особистості, активної спільної навчальної діяльності і роботі в команді. Успіх в роботі над завданням всієї групи залежить від необхідних знань і сформованих навичок кожного учасника, усвідомлення важливості роботи разом, взаємодії через взаємодопомогу.
Учень повинен мати реальну можливість побачити себе "збоку", реально оцінити рівень своїх навчальних досягнень. При цьому важливо, щоб учитель створював на уроках такі ситуації, які б давали можливість дітям проявляти ініціативу, мати право на власну думку, помилку, на власний вибір, тобто працювати в демократичній атмосфері.
Створюючи навчальні групи на уроці, необхідно враховувати психологічну сумісність, творчі можливості, інтереси учасників, доцільно поєднувати парну, групову, колективну та самостійну діяльність.
При оцінюванні роботи учнів на уроці важливо враховувати їхню активність, спосіб спілкування з однокласниками, готовність до співпраці і відповідальності, дотримування правил обміну думками і поведінки.
Урок українознавства повинен бути цікавим, науковим і доступним, спрямованим на формування особистості, яка не лише володіє знаннями, а й вирізняється моральною зрілістю, громадянською позицією, має почуття власної гідності й гордості за свій народ, свою націю, державу і постійно прагне до самовдосконалення, самовиховання, самоствердження.
Сьогодні необхідно, щоб учитель мав не лише знання, але й милосердя, вміння збагнути неповторність дитини, готовність підтримати її і допомогти в самопізнанні й пізнанні навколишнього світу, сприяти формуванню її як Людини.
ЛІТЕРАТУРА
1. Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. "Педагогічна преса". – К. – 2002. – 3,4с.
2. Методичні рекомендації щодо вивчення базових предметів у 2005 – 2006 навчальному році. Лист Міністерства освіти і науки 1/9-326 від 16.06.05.
3. Програма з українознавства для І – XI класів. – К. – 2004. – С. 49.
Естетичне як чинник формування демократичних цінностей
молоді
Проблема взаємозв’язку естетичних і демократичних цінностей здавна
цікавила не тільки теоретиків філософської думки чи працівників сфери
мистецтва, але й політиків. І це зрозуміло. Ефективність демократичних
перетворень тільки тоді буде мати певний сенс, коли ці перетворення
отримають внутрішнє усвідомлення людиною як „добре” й „красиве”. В
жодній культурі „зле” і „потворне” ніколи не гуртувало навколо себе маси;
ніколи не спонукало їх до творчості; ніколи не виступало у якості основи
суспільного прогресу.
Історично помітні приклади подібного об’єднання мали лише
тимчасовий характер. Людство вибудовує свою соціальність через одвічну
суперечність добра і зла, прекрасного і потворного, істини і похибки,
демократичного і авторитарного. Розв’язання останньої завжди здійснюється
на користь добра, справедливості, людяності, оптимізму і демократії, тобто
на користь того внутрішнього ідеалу, що задає тональність історично
здійснюваному прогресу.
Естетичне, таким чином, є необхідною і незаперечною складовою
демократичних цінностей. Одночасно, воно постає і як фактор утвердження
демократичних цінностей. Зв”язок цих приорітетів, між тим, не є прямим і
безпосереднім. Він має ряд опосердковуючих ланок, аналіз яких і є
предметом нашого дослідження.
Демократія в буквальному розумінні означає „влада народу”, у більш
широкому – це спосіб життєдіяльності людей, побудованої на основі
гуманітарних цінностей. Ще в більш широкому розумінні, демократія – це
однозначно гуманістично визначене предметне ставлення людини до
людини, стиль спілкування, мовлення, практична поведінка людини, її
2
культура загалом. Щоб бути „демократичними” ці речі в буквальному
розумінні мають бути пронизані естетичним началом – своєрідним духом
краси, на якій базується добро і справедливість.
Як відомо, відірване від „краси” „добро” має абстрактний характер і не
є моральним. Те ж саме стосується „істини” й „справедливості”. Моральне,
істинне, справедливе є завжди красивим. Можливо, саме тому, що воно є
красивим – воно є моральним і справедливим. І навпаки, саме тому, що та чи
інша річ (дія, відношення, цінність) є „моральною” (істинною,
справедливою), вона видається нам однозначно красивою. Тут криється
своєрідне таїнство цінностей, яке дивовижним чином пробуджує нашу
свідомість, почуття і волю лише у взаємному зв’язку і впливі. Останнє
безпосередньо стосується демократії: для того, щоб визначатись як
демократичні, відносини між людьми, їх слова і поведінка, практичні справи
мають бути естетичними!
Візьмемо для прикладу „слово”. Здавалося б, чим воно простіше – тим
є більш демократичним. Однак це не так. Деякі політики плутають між
демократичним словом і простотою; плутають, і ... попадають у пастку
вульгарності. Як кажуть у народі, „простота гірше злодійства”. Нещодавно,
наприклад, один з політичних лідерів на засіданні українського Парламенту,
мабуть, бажаючи підкреслити свій особливий демократизм, емоційно
вигукнув: „йолі-палі” – проголосив простонародні, часто-густо вживані
слова й ... попав у пастку – був висміяний народом, який, дозволяючи собі
цей „маленький гріх”, ніколи не прощає його власній еліті. І це зрозуміло:
вжиті слова не мають естетичного начала, вони „не красиві”, вульгарні. І як
говорить латинське прислів’я, „що дозволено Юпітеру, те не дозволено
Бику” - саме через це, демократизм політика перетворився на фікцію.
Слово – велика політична, культурологічна і емоційно-психологічна
сила. Воно має демократичний сенс, але лише у випадку, коли наповнене
високим