...”Ну що б, здавалося, слова

3

Слова та голос, більш нічого,

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує...”

Демократія розпочинається там, де люди „морально чують” один

одного; вона закінчується там, де простирається своєрідна „соціальна й

моральна німота”, де господарює відчуження людини від людини, де домінує

принцип „людина людині – вовк”.

Естетичне як почуття, переживання, оцінка, смак, норма, ідеал є

виключно людським надбанням, суто людським способом розуміння і

переживання світу саме тому, що воно формується в практиці, незмінною

складовою якої є гуманістичне (людяне, людське, моральне) ставлення

людини до людини. У цьому розумінні, естетичне для демократії виконує

ціннісно-орієнтаційну функцію і одночасно слугує своєрідним показником

практичного виявлення останньої в усіх сферах людської діяльності.

Естетичне ставлення людини до дійсності ( в т.ч. й політичної) є

унікальною цінністю саме тому, що в цьому ставленні розгортається сутнісна

основа людського буття. На жаль, далеко не кожен політик чи державний

діяч має можливість визнати наявність означеної цінності в структурі

власних ціннісних орієнтацій. Хизуючись своєю причетністю до мистецтва,

колекціонуючи ті чи інші мистецькі шедеври, відвідуючи філармонії,

популярні виставки художніх колекцій, оперні чи драматичні театри, такий

політик далеко не завжди розпізнає внутрішню сутність мистецтва як

людську, гуманістичну, людяну, а тому й спонукаючу до демократичного

стилю мислення та дії. Тому, демократичним він може бути лише у власній

уяві. Його демократизм – це форма, яку він „одягає”, виходячи на люди. У

дійсності ж, в ньому домінує „тваринне” ставлення до життя, яке періодично

виривається на поверхню сплесками жорстокості, нетерпимості до

іншомислення, зневагою до людини як найбільш високої земної цінності.

Доцільно у даному випадку згадати політичних діячів фашистської

Німеччини та їх поплічників. Вони хизувались своєю причетністю до

4

високого мистецтва, позували міцними сімейними зв’язками, манірною

поведінкою тощо. В той же час, утверджуючи „новий порядок” на загарбаних

територіях, розстрілювали полонених, знущались з мирного населення,

вибудовували концтабори... Не менш злочинним чином ставились фашисти й

до власного народу. Про естетичне начало, яке, здавалося б, мало нівелювати

їхню тваринну політичну сутність, у даному випадку не може бути й мови.

Демократія визнана нині провідною тенденцією розвитку світових

політичних процесів. Між тим, утверджується вона не просто. Міжнародний

тероризм, локальні війни, внутрішні масові зіткнення людей потребують

постійного виявлення і переосмислення суперечностей взаємозв’язку ідеалу

демократії з його реальним втіленням. Важливими категоріями при цьому є

категорії естетичне й моральне, істинне і хибне, справедливе й

несправедливе. Неувага до цих категорій, виявлена в останнє десятиріччя в

площині практичної політики, багато в чому позначилась на характеристиках

і світогляді сучасної молоді, їх ціннісних орієнтаціях та поведінці.

Не секрет, що в структурі ціннісних орієнтацій сучасної молоді

естетичне (власне, як і моральне) займає далеко не перші позиції. Ринкові

(можливо, точніше сказати, псевдо ринкові) відносини, відсунули їх на

другий, а може й на третій план. Соціологічні дослідження, проведені

Інститутом соціології НАН України та деякими іншими впливовими

соціологічними центрами, показують, що молодь сьогодні живе, насамперед,

бізнесом, швидким успіхом, цінностями незароблених грошей, престижними

посадами, кар’єрним зростанням. Десь на периферії цінностей знаходиться

освіта і наука; і коли б не на останньому місці – духовність, моральність,

справедливість і краса. Естетична складова світогляду сучасної молоді ледь

жевріє. Можливо, саме тому їх політичні дії досить далекі від реальної

демократії, яку здавалося б, вони утверджують виходячи на Майдан,

розставляючи намети чи маршируючи вулицями міст України під тими чи

іншими прапорами. Політична свідомість та поведінка значної частини

молоді переповнена низькопробністю, непристойностями, банальностями,

5

заяложеністю, вульгарністю. Все це виставляється „на показ” як вияв

розкутості, сучасності, демократизму. В перспективі воно перекочовує у

„високі кабінети” чи Парламент, повертається до людей химерно витвореним

законом чи політичною настановою.

Використовуючи крилаті слова одного з відомих кінорежисерів, можна

зробити висновок: „так жити далі неможливо”. Вульгаризмами демократію

не побудуєш. Треба повертатись до дійсних цінностей, одне з провідних

місць серед яких займають цінності естетичні. Їх виховання має стати

провідною ланкою соціалізації особистості в сім’ї, школі і вузі, трудовому

колективі і особливо в побутовому спілкуванні. На жаль цей процес сьогодні

знаходиться в занедбаному стані. Переосмислення ситуації та прийняття

рішення на державному рівні має стати тим імпульсом, який реабілітує

естетичні цінності в структурі політики, спрямує їх на досягнення

демократичних цілей, утвердження людини у її повній і незаперечній красі як

громадянина і особистості.

__