не сьогодні. Зараз ця відповідь правильна тільки частково. Творче засвоєння визначеної суми знань залишається важливою функцією сучасного навчального процесу. Правда, і у виконанні цієї функції є ряд проблем. Серед них - недостатньо чітке виділення саме базових знань, спроба домогтися засвоєння, а то і механічного запам`ятовування учнем інформаційного супроводу базових знань. Це, з одного боку, непомірно розширює обсяг матеріалу, що повинен засвоювати учень, веде до його перевантаження, а з іншого боку - розчиняє базові знання в другорядній інформації, нівелює їх, що негативно позначається на пізнавальній діяльності і розвитку особистості. Ще одна проблема - неповна відповідність базових знань, сформульованих у програмах і підручниках, сучасним досягненням науки. Так, у діючих програмах і підручниках не представлені знання про нанотехнології. Те ж можна сказати про біотехнології і сучасні досягнення біології взагалі. Тому створення нових навчальних програм і підручників при переході до нового змісту і 12-літнього терміна навчання, крім всіх інших завдань, повинно усунути ці й інші недоліки.
Інноваційна людина
Поряд із засвоєнням базових знань, перед сучасною освітою усе більш невідкладним стає завдання навчити учня самостійно опановувати новими знаннями й інформацією, навчити його учитися, виробити потреба в навчанні протягом життя.
Створити умови для безперервного утворення протягом життя повинне суспільство і держава. Для цього варто налагодити сучасну й ефективну систему освіти дорослих, яка б передбачала: спеціальні навчальні установи, як, наприклад, систему післядипломної освіти педагогів, куди входять інститути післядипломної освіти в кожному регіоні України, а очолює її Центральний інститут Академії педагогічних наук України; освітні послуги дорослим повинні надавати університети, увівши різноманітні навчальні програми - від одноденних до багатомісячних; саме для дорослих найбільш ефективним може бути дистанційне навчання з використанням сучасних інформаційних технологій; освітньо-пізнавальні передачі, а то і спеціальний канал повинні бути постійними на національному телебаченні і радіо; держава повинна заохочувати просвітительську діяльність громадських організацій і взагалі підтримувати поширення знань у країні. Поки цього немає. Візьміть, наприклад, суспільство "Знання". За роки незалежності ніякої підтримки з боку держави воно не одержало . Навпаки, шляхом порушення законодавства і грубого адміністративного тиску в суспільства відібрали кілька приміщень. І незважаючи на це, завдяки ентузіазмові вчених, працівників освіти, інтелігенції в цілому тут реалізується ряд суспільно важливих програм.
Свідченням ігнорування державою проблеми поширення знань є відмова протягом багатьох літ у наданні пільг вітчизняному книговиданню. І це при тому, що сусідня держава - Росія - такі пільги надає вже багато років, що робить нашу книгу неконкурентоспроможною навіть на власному ринку.
У сучасних умовах істотно актуалізується ще одна функція навчального процесу - навчити людину використовувати отримані знання у своїй практичній діяльності (професійній, суспільно-політичній), у побуті і т.д. Поки, на превеликий жаль, засвоєння знань учнем часто зорієнтовано на досягнення тактичної мети - успішно здати іспит або залік. Тобто знання заради успішної оцінки в заліковій книжці або табелі. При такому підході людина і знання найбільше зближаються в момент іспиту, але потім швидко і назавжди взаємно віддаляються. Практично губиться зміст навчання, засвоєння знань. Вихід тут один - позбутися формального підходу в навчанні, перетворити навчальну діяльність в органічне засвоєння знань як методології, бази, основи діяльності людини в різних сферах життя.
Мабуть, найяскравішим прикладом неправильності нашої освіти є викладання іноземних мов, у всякому разі - у минулому. Кожний з нас, представників старшого покоління, вчив мову п`ять, десять, а то і більше років, але далеко не всі можуть продемонструвати уміння спілкуватися нею. І причина тут не тільки у відсутності мовного середовища або недостатності стимулів до вивчення мови в закритому суспільстві, але й у тому, що викладання мови не мало послідовного практичного характеру. Нам давали знання про мови, нам викладали граматику іноземної мови у всьому її різноманітті, але нас не вчили самій мові, мові як такій. Тобто вивчення іноземної мови не мало на меті практичного володіння нею. На жаль, вивчення іноземної мови не виключення. Придивившись уважніше, ми побачимо аналогічні недоліки у вивченні математики, коли учні не можуть застосувати знання для аналізу конкретної, особливо нетипової ситуації, а також при вивченні історії, коли самоціллю стають знання про дату події (наприклад, воєнної операції), її перебіг і цілком ігнорується аспект використання знань історії для аналізу учнями сучасних подій у суспільстві. Такі недоліки типові і для інших предметів, практично для освіти в цілому. І не тільки середнього, але і професійно-технічного і вищого.
Усе це являє особливу загрозу в умовах, коли людство рухається до нової якості суспільного розвитку - суспільству знань. Дуже часте поняття "суспільство знань" зводять винятково або переважно до його інформаційної складової. Розуміючи значення цієї складової, автор на посаді міністра освіти і науки намагався зробити все можливе для комп`ютеризації й інформатизації освіти в Україні. І цю роботу варто активно проводити і надалі. Але підкреслимо, що вирішальним фактором суспільства знань буде Людина. Людина, здатна діяти на основі отриманих знань, на основі практичного їх використання. Сформуємо таку людину через освіти - будемо мати перспективу утвердити суспільство знань, діяльність якого в цілому й у різних сферах зокрема буде організована на основі знань.
З жалем доводиться констатувати: незважаючи на голосні заяви про науковий характер управління суспільством і науковості самого його розвитку, що звучали ще в радянський період і не менш голосно проголошуються в останні п`ятнадцять років, у кращому випадку, знання,
