Нафтогазова промисловість України виникла на базі (видобуток і переробка , асфальту, озокериту та інших бітумних мінералів), який існував від найдавніших часів аж до початків і зародження великої нафтово-озокеритної, а згодом і газової, та переробної промисловість як у краю, так і у Європі починаючи з 1853 р.

Значним промисловим видобутком та переробкою нафтової ропи в Україні у розпочали займатися з 1853 р., коли у в аптеці "Під Золотою Зіркою" на вул. Широкій (суч. вул. Коперніка, 1) магістр фармації (J. Zeh 02.09.1817, м. Ланьцут – 25.01.1897, ) з видобув, застосував та запатентував (02.12.1853 р.) нафтовий дистилят для освітлення в лампах, спеціально сконструйованих львівським бляхарем Адамом Братковським, який з 1845 р. виготовляв міські лампи для освітлення.

Перша така лампа публічно спалахнула і засвітилася р. в аптеці , а потім 31 липня 1853 р. у львівському шпиталі де вночі, цього ж дня, за допомогою освітлення нафтових ламп, була вперше у світі проведена складна хірургічна операція лікарем Заорським пацієнтові Владиславові Холєцкому. Відтоді почалося використання в різних технічних цілях як самого нафтового дистиляту, так і інших продуктів переробки нафтової ропи.

Також згодом Яну Зегу разом з магістром фармації Ігнацієм Лукасєвичем (I. Јukasiewicz 08.03.1822, с. Задушніки – 07.01.1882, с. Зренцін) вдалося із озокериту виділити парафін для виробництва свічок (патент від 23.11.1853 р.).

А найбільший видобуток і переробка нафти та озокериту здійснювався у та його околицях, і завдяки цим мінералам Борислав із середини ХІХ ст. став всесвітньо відомим, найстарішим, найбільшим і єдиним у Європі промисловим центром нафто-озокеритної промисловості.

[] Сучасність

Нафтові вежі на німецькій поштовій марці 10. 05. 1944 р.

Нафтовидобувний насос верстат-качалка

Відкриття

Під час ІІ Світової війни наприкінці вересня 1939 р. Червона Армія вийшла на демаркаційну лінію. 26 вересня Микита Хрущов відвідав нафтопромисли в м. Бориславі. А 27 вересня для переговорів про остаточну лінію кордону між СРСР і Німеччиною до Москви знову прибув Ріббентроп. У ході розмов порушувалася справа про деякі ділянки території Західної України. Так, Ріббентроп, покликаючись на дефіцит у Німеччини нафтопродуктів, запронував передати їй Дрогобицько-Бориславський нафтоносний район. Сталін визнав цю пропозицію неприйнятною, мотивуючи свою позицію тим, що українське населення "наполегливо претендує на цю територію". Але він висловлював готовність взамін постачати Німеччині нафтопродукти в обсязі 300, а потім і 500 тис. тонн на рік. У кінцевому підсумку було досягнуто домовленності про те, що додаткові радянські поставки нафтопродуктів Німеччині сягатимуть річного виробництва Дрогобицько-Бориславського басейну, при цьому одна половина цього обсягу мала вивозитись до Німеччини безпосередньо з цього басейну, а друга - з інших нафтоносних районів СРСР. Ще до кінця 1939 р., коли було встановлено радянську владу в Західній Україні, нафтогазову промисловість було націоналізовано, замість сотень фірм було створено п'ять великих промислів, що разом з озокеритовими шахтами увійшли до об'єднання "Укрнафтовидобуток". Газолінові підприємства перейшли до повноважень "Укргазу". На підставі торговельних договорів між Німеччиною та СРСР від 19 серпня 1939 р. та 10 лютого 1940 р. до Німеччини вивозили цистернами нафту й нафтопродукти. Протягом сімнадцяти місяців після підписання радянсько-німецького Пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. Німеччина отримала з Радянського Союзу 865 тис. т. нафти, 140 тис. т. марганцевої руди, 14 тис. т. міді, 3 тис. т. нікелю, 101 тис. т. бавовни-сирцю, понад 1 млн. т. лісоматеріалів, 11 тис. т. льону, фосфати, платину й майже півтора мільйони тонн зерна. Через радянську територію провозили стратегічну сировину й харчі з Тихоокеанського басейну. СРСР насправді перетворився на союзника Німеччини, що не воював.

Від 23 червня 1941 р. радянська влада, відступаючи, знищила нафтову промисловість краю. Було вивезено обладнання, знищено рафінерії, спалено сотні нафтових свердловини, нафтові збірники, затоплено озокеритну шахту в м. Бориславі й знищено 2 шахти в м. Старуні, зруйновано багато інших об'єктів нафтогазової промисловості. Страти наприкінці червня 1941 р. складали 50 млн. злотих згідно з паритетом 1939 р.

Також і під час німецької окупації нафтогазова промисловість було націоналізовано. У так званому Генеральному Губернаторстві, або дистрикті Галичина, від 22 вересня 1941 р. було створено окреме гірниче управління в м. Львові з різними відділами й інспекціями так звані "Betriebsinspektion" у містах: Станіславові (сучасне м. Івано-франківськ), Дрогобичі, Бориславі, Стрию, Надвірній та з січня 1943 р. у Калуші, і які входили до складу фірми "Beskiden Erdцl - Gewinnungs Gesellschaft m.b.H.". До грудня 1941 р. німецька влада зуміла ввести в експлуатацію близько 80% нафтових свердловин. На початку 1942 р. було завершено будівництво газопроводу з м. Дашави до м. Стальової Волі (Польща) довжиною 217 км. З 12 жовтня 1942 р. розпочала діяльність новостворена фірма під назвою "Karpathen ЦL A.G." у м. Львові, до складу якої входила нафтогазова видобувна та переробна промисловість Галичини. Здійснювалася сейсмічна розвідка та пошукові роботи. 30 березня 1944 р. було ухвалене спеціальне гірниче право для Генерального Губернаторства. Під час німецької окупації у Бориславі було пробурено 123 неглибоких свердловин. Багато працівників нафтогазової промисловості загинуло на фронтах ІІ Світової війни. Частину працівників промисловості фізично знищили (розстріли, концентраційні табори, вивезення на примусові роботи) радянська та німецька окупаційна влада.

У серпні 1944 р., після повторного встановлення радянської влади в Західній Україні, відновили роботу другий, четвертий, восьмий