України від монополій після одержання на відповідну суму зобов'язань Головної скарбниці УНР. Ставилось також завдання, щоб кількість національних грошей не перевищувала половини річної суми від прибутків по республіці в цілому. Один повний карбованець містив 17,424 долі чистого золота і ділився на 200 шагів. Українські гроші мали ходити нарівні з золотою монетою і російськими кредитними білетами, їх взаємообмін був обов'язковим для всіх осіб і установ.

Першого бюджету УНР за часів Центральної Ради так і не було складено. Всі державні видатки проводились на підставі тимчасових кошторисів, які надавались відповідними міністерствами на кожний поточний місяць через міністерство фінансів на затвердження УЦР. Місячний бюджет України складав приблизно 170 млн. карбованців.

Великі надії у відбудові народного господарства України покладались на генеральне секретарство торгу й промисловості. Саме у цьому відомстві зосереджувались галузеві виконавчі органи: фабрично-заводський, технічний, митно-тарифно-трактатний, гірничий, паливний департаменти, департамент зовнішнього торгу, департамент внутрішнього торгу, відділ металообробної промисловості, відділ винаходів, відділ мір і ваги тощо. У губерніях та повітах міністерство представляли головні уповноважені, уповноважені, комісари з різних галузей і т.п. До початку 1918 р. діяльність секретарства торгу і промисловості не дуже відчувалась, воно ніяк не могло знайти своє місце у складній ситуації, тому переважно видавало "заборонні" акти.

Дещо активізувалась робота міністерства у останні два місяці перебування Центральної Ради у Києві. Держава досить жорстко регулювала ціни на значну частину товарів. Державною власністю були проголошені всі торфяні болота, придатні до промислової розробки палива і інших потреб. Міністерство торгу й промисловості надсилало на кордони з Росією своїх уповноважених з правами комісарів для контролю за рухом вантажів. Вони мали право на місцях вирішувати питання про дозвіл чи заборону ввозу і вивозу товарів у конкретних випадках.

Надзвичайно складною була ситуація на залізницях УНР. Починаючи з листопада 1917 р. кошти на відбудову залізниць майже зовсім не виділялись, вагони, потяги виходили з ладу. Настав хаос і повне фінансове розорення доріг. Місцевими органами міністерства шляхів були правління і ради залізниць, управління по будівництву нових залізниць тощо. Державні залізниці цілком підпорядковувались міністерству, а приватні — частково. Майже військовою владою наділялись головні комісари Південної, Південно-Західної та інших великих залізниць, їх накази повинні були виконуватись негайно.

Враховуючи дуже складну на той час ситуацію з продовольством, а також те, що абсолютна більшість працездатного населення України займалась виробництвом продукції рослинництва і тваринництва, найбільшу увагу Центральна Рада приділяла проблемам землі і продовольства.

Центральна Рада неодноразово доводила, що Україна дасть хліб і армії, і голодним російським губерніям. Але для цього вона повинна взяти продовольчу справу у власні руки. Петроград, зосередивши ці питання у центрі, не знав стану справ на місцях, давав погано продумані вказівки. Скажімо, Київська губернія за весь 1916 р. поставила до державних засік 25 млн. пудів хліба, а лише на серпень 1917 р. за вказівкою Тимчасового уряду повинна була відвантажити 11 млн. пудів.

Після жовтневих подій у Петрограді генеральний комісаріат з продовольчих справ розіслав всім губерніям директиву з попередженням загрози голоду на фронті і в тилу. Передбачалось, що всі запаси продовольства необхідно взяти під найсуворіший контроль. Та продовольчі справи погіршувались з кожним днем. Генеральний секретаріат оцінював становище як смертельно небезпечне. Хліб проголошувався власністю УНР, торгувати ним приватним особам заборонялось. Ключем для розв'язання проблеми могла стати негайна земельна реформа, але з ЇЇ впровадженням зволікали. На VIII сесії УЦР було прийнято чергову резолюцію про соціалізацію землі, те саме закріплювалось у III Універсалі, де проголошувалось скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств. Це викликало багато непорозумінь на селі. Ось чому Генеральний секретаріат і земельне секретарство через тиждень після оприлюднення Універсалу змушені були видати положення ЦР про земельну справу. У циркулярі вказувалось, що III Універсал лише проголошує загальні підвалини для наступних законів про землю, які мають виробити уряд та Українські Установчі збори. Зверталась увага на те, що загальнонародне право власності означає, що виділені землі забороняється продавати будь-кому іншими способами. До Українських Установчих зборів порядкувати на землях мали виборні земельні комітети. Самовільне захоплення землі заборонялось так само, як і захоплення сільськогосподарських машин, лісів, будинків, коней, корів і іншого добра. Роз'яснювалось, що майбутні закони про землю і Установчі збори подбають про забезпечення інтересів всіх сільськогосподарських робітників і службовців, визначать порядок сплати боргів, а також питання про допомогу тим, хто найбільше постраждає в результаті земельної реформи. Всі трудові селянські землі мали залишитись недоторканими. Це ж саме стосувалось земель міст, містечок, сіл, каменоломень, копалень, фабрик, заводів. Категорично заборонялось рубати ліси без дозволу повітових земельних комітетів. Не зачіпав Універсал і землевласників, котрі обробляли землю своїми руками, тобто, як прийнято було говорити тоді, "у розмірах трудового господарства". Іншими словами, власність на землю у межах до 50 десятин не скасовувалась.

У тяжкому становищі опинилось сільськогосподарське машинобудування на Україні. Не маючи ні металу, ні палива, заводи зупинялись. Секретарство земельних справ намагалось прибрати справу по забезпеченню сільськогосподарськими машинами до своїх рук і створило Український комітет по сільськогосподарському машинопостачанню.