Бурхливе зростання міського населення вело до виникнен­ня цілої низки проблем, зокрема житлової. В багатьох місцях люди жили в палатках, глиняних мазанках, землянках. В ста­рих промислових містах сімейні люди жили в перенаселених гуртожитках, в підвалах великих будинків.

В кінці 1932 р. в країні була введена паспортна система. Паспорти і прописка обмежували свободу пересування людей, допомагали здійснювати контроль над ними. Було оголошено заборону на звільнення робітників за власним бажанням. Нар­ком праці отримав право переводити кваліфікованих робіт­ників і спеціалістів на роботу в будь-яке місце країни і будь-яку галузь економіки, не питаючи при цьому згоди робітника. Таким чином, держава повністю контролювала місце роботи і місце проживання радянських громадян.

В цей же період було прийнято цілу низку законів, які повинні були посилити трудову дисципліну. Перш за все, керівники підприємств отримали великі повноваження на уп­равління виробничою діяльністю. Вони могли одноосібне звільнити робітника. Поряд з цим і самі керівники підприємств знаходились під постійним контролем: якщо підприємство не виконувало плану або випускало неякісну продукцію, директор міг потрапити під суд.

7 серпня 1932 р. було прийнято найбільш жорстокий за­кон того часу "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації, і посилення суспільної соціалістичної власності". Цим законом визначалась найвища міра покаран­ня - розстріл з конфіскацією всього майна, за пом'якшуючих обставин розстріл замінювався позбавленням волі строком не менше 10 років і також з конфіскацією майна.

8 грудні 1936 р. на VIII з'їзді Рад була прийнята Конститу­ція СРСР. У відповідності з новою Конституцією політичну основу країни становили Ради депутатів трудящих, а еконо­мічну основу — соціалістична власність на засоби виробницт­ва. Всі матеріальні багатства фактично знаходились в руках держави, хоча формально проголошувалась наявність двох форм власності: державної (загальнонародної) і кооперативно-кол­госпної.

В результаті перших п'ятирічок в країні відбулись значні соціально-економічні зрушення. Вся влада безроздільно пере­йшла в руки партійно-державного апарату, який здійснював жорсткий централізований контроль за розподілом ресурсів і готової продукції, за кредитно-фінансовими закладами, меха­нізмом ціноутворення та іншими економічними інституціями.

Селянство в основному було об'єднане в колгоспи. На­прикінці 1930-х років одноосібні селянські господарства були практично витіснені за допомогою податків і адміністратив­них заходів. Така політика держави демонструвала бажання заради ідеологічних принципів перестрибнути через етапи еко­номічної зрілості сільської економіки, ігноруючи при цьому економічні інтереси самих селян.

Наприкінці 1930-х років радянська економіка набуває "та­бірного" образу. В результаті масових репресій значна частина населення опинилась за колючим дротом. Праця ув'язнених включалась в п'ятирічні плани. В роки перших п'ятирічок система Головного управління таборів за об'ємами виробницт­ва продукції займала перше місце серед всіх наркоматів.

Згідно до офіційних показників соціальну структуру радянсь­кого суспільства в 1940 р. складали такі групи: робітники - 33,7%, колгоспники і кооперовані кустарі - 47,2%, службовці та інтелігенція - 16,5%. Зберігався невеликий прошарок селян-одноосібників і некооперованих кустарів - 2,6%.

Таким чином, в кінці 1930-х років в СРСР утворилась спе­цифічна соціально-економічна система, яку найчастіше нази­вають "державним соціалізмом", її характерними рисами були повне одержавлення виробництва і ліквідація приватної влас­ності. Крім того, до основних характеристик "державного со­ціалізму" можна віднести наявність в країні лише однієї партії, монополію держави на засоби масової інформації, єдину офі­ційну державну ідеологію, контроль за суспільством з боку органів держбезпеки. Все це дає право говорити про те, що "дер­жавний соціалізм" в СРСР набував чітко вираженого тоталі­тарного характеру.

Економічне становище західноукраїнських земель

Після першої світової війни значна частина західноукраї­нських земель була анексована Польщею і Румунією. Закар­паття увійшло до складу Чехословаччини. Майже 7 млн. ук­раїнців, в основному колишніх підданих Австро-Угорської імперії, були позбавлені права на самовизначення. Основна маса українських земель відійшла до складу Польщі, під владою якої опинилися понад 5 млн. українців, які становили найчисленнішу національну меншість. У промисловому відношенні західноукраїнські землі були слаборозвинутими. Понад 80% населення займалося сільським господарством.

Польща, Румунія, Чехословаччина, до яких входили захід­ноукраїнські землі, в економічному розвитку значно поступа­лися США, Німеччині, Франції. Ситуація погіршувалась ще й тим, що в економіці країн, до складу яких увійшли західноук­раїнські землі, панував іноземний капітал. Так, 44,4% вироб­ництва у деревообробній промисловості і 88,5% у нафтовій контролювали іноземні банки.

Західноукраїнські землі стали колонією, аграрно-сировин­ним придатком іноземних держав. Сприяючи розвитку про­мисловості в центральних районах, польський уряд свідомо галь­мував промислове будівництво на західноукраїнських землях. У 1938 р. Західна Україна виробляла 7-10% промислової продукції Польщі, при цьому її населення і територія станови­ли чверть території Польщі.

Західноукраїнська промисловість у післявоєнний період відчувала величезні труднощі в одержанні кредитів. З цього вміло скористалися заправили західноукраїнського й амери­канського монополістичного капіталу і прибрали основні по­зиції в економіці до своїх рук. У промисловості Західної Ук­раїни змінилося тільки те, що місце австро-німецького капіта­лу зайняв французький, англійський, американський. Частко­во посилив свої позиції й польський капітал.

У 1929 р. економічне піднесення змінилося нечуваною кри­зою. Зайнятість у фабрично-заводській промисловості змен­шилася на 40-50%. Занепало дрібне виробництво. Хоча пізніше й настало деяке піднесення, однак до 1939 р. ні фабрично-за­водська промисловість, ні дрібне ремісництво вже не переви­щили рівня 1928 р. Середньорічна кількість робітників, зайня­тих у середніх і великих підприємствах переробної промисло­вості Західної України, в 1938 р. становила близько 50-55 тис. чол. У гірничодобувній промисловості й на лісорозробках чи­сельність робітників зросла, але це не змінило загальної кар­тини економічного застою західноукраїнських земель.

Нафтова і озокеритна промисловість Прикарпаття в 20-30-х роках була доведена іноземним капіталом до занепаду. Видобуток нафти знижувався з кожним роком. В порівнянні з 1912-1913 рр. він