18 січня 1918 р. УЦР затвердила Тимчасовий земельний закон, основні положення якого відповідали вимогам Всеукраїнського селянського з'їзду і Універсалів щодо власності на землю, води, ліси і надра. Верховне порядкування цими природними багатствами до скликання Установчих зборів взяла на себе Центральна Рада. Міськими землями розпоряджались органи місцевого самоврядування, іншими — сільські громади, волосні, повітові і губернські земельні комітети. Головним їх завданням було забезпечення прав громадянам на користування землею, охорона природних багатств від виснаження, вживання заходів щодо збільшення цих багатств.

Та врядування як центральних, так і місцевих органів за умов окупації було досить обмеженим. Німецькі і австро-угорські війська на свій власний розсуд реквізували в українських селян хліб, м'ясо, яйця та інші продукти.

З наближенням весни 1918 року настрій у селян все погіршувався. Посівна кампанія 1918 р. проходила вкрай мляво. Напевно, Центральна Рада сподівалась відновити свої втрачені позиції на селі за допомогою чергового Всеукраїнського селянського з'їзду, та він не відбувся. Але відбувся інший з'їзд - з'їзд хліборобів, який, скориставшись кризою політики Центральної Ради на селі та деякими іншими обставинами, поклав кінець її існуванню.

Таким чином, причиною поразки Центральної Ради було те, що вона не проводила будь-якої суттєвої економічної політики, навіть наболіле питання про землю лідери Центральної Ради відкладали до розв'язання Установчими зборами.

Економічне становище в період Гетьманату і Директорії УНР

Політична та економічна кризи, які охопили всю країну, безсилля Тимчасового уряду дали змогу більшовикам здійснити революцію і захопити в кінці жовтня 1917 р. владу в Петрограді. II Всеросійський з'їзд Рад ухвалив рішення про перехід всієї влади до рук Рад, створив свій уряд — Раднарком на чолі з Леніним.

Центральна Рада засудила збройне повстання в Петрограді і визнала неприпустимим перехід влади до Рад робітничих і солдатських депутатів. Фактично це означало, що ЦР не визнає робітничі Ради і входить у конфронтацію з російським Раднаркомом. 7 листопада 1917 р. Центральна Рада приймає свій III Універсал, де Україна проголошувалась народною республікою (УНР) у складі федерації рівних і вільних народів. Центральна Рада ігнорувала декрети і закони Раднаркому.

Щоб зміцніти свої позиції в Україні, більшовики вирішили провести Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому передбачалось проголошення Радянської влади. Але, не отримавши більшості, більшовики змушені були покинути з'їзд і переїхати до Харкова, де до них приєдналися делегати III обласного з'їзду Рад Донецько-Криворізького басейну. Після цього делегати оголосили про відкриття І Всеукраїнського з'їзду Рад. Цей з'їзд проголосив Радянську владу на всій території України, обрав Центральний Виконавчий Комітет. ЦВК доручалося негайно поширити на території України всі декрети і розпорядження Раднаркому про землю, робітничий контроль на виробництві, демократизацію армії, оголосити недійсними всі розпорядження Центральної Ради.

З грудня 1917 р. Раднарком Росії проголосив "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради". Від ЦР ультимативно вимагалось пропустити радянські війська на Дон, припинити роззброєння радянських військ в Україні. У випадку не прийняття вимог Раднарком оголошував ЦР в стані відкритої війни проти Радянської влади. 17 грудня ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення УЦР. З Росії почали прибувати радянські війська, 25 грудня 1917 р. радянські війська почали наступ проти УНР. ЗО січня 1918 р. до Києва прибув Народний Секретаріат і місто стало столицею радянської України. ЦР переїхала до Житомиру.

Зазнавши поразки у боротьбі з більшовиками, ЦР вирішила використати зовнішній чинник. Спочатку вона домагалася підтримки Антанти, особливо Франції, але не дочекавшись її, вступила в переговори з Четвертним Союзом. 9 лютого 1918 р. представники ЦР підписали у Брест-Литовському угоду з Четвертним Союзом, її суть зводилась до того, що цей Союз визнавав незалежність України, засвідчував припинення стану війни, кордони між УНР і Австро-Угорщиною збігались з довоєнними російськими. У квітні 1918 р. УЦР підписала договір про поставки центральним країнам 60 млн. пудів хліба, 400 млн. штук яєць, 2,75 млн. пудів м'яса, 3 млн. пудів цукру і т.д.

В результаті договору німецько-австрійські війська прийшли в Україну, а радянські війська змушені були її залишити.

Але через відсутність підтримки серед широких верств населення, Центральна Рада не змогла утриматись при владі. Опозиційні їй сили вирішили створити міцну авторитарну владу, надавши їй, за історичною аналогією, форму гетьманату.

З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського, в українській національно-демократичній революції розпочався новий етап, який характеризувався намаганням відновити правопорядок та ліквідувати «соціалістичні експерименти» Центральної Ради, насамперед в сфері економіки.

Тривало подальше скорочення промислового виробництва. На металургійних заводах Півдня з 63 доменних печей на кінець травня 1918 р. працювало 4, а на кінець серпня - 2. Восени 1918 р. із 102 мартеновських печей у дії були тільки 7, працювало лише 7 прокатних станів. Порівняно з 1913 р. виплавка чавуну скоротилася в 11 разів, сталі — в 13, виробництво прокату — в 15, видобуток залізної руди — в 17, марганцю - у 10 разів. Весь гірничопромисловий і металургійний регіон Донбасу та Криворіжжя був суцільним промисловим кладовищем.

Масового характеру набуло безробіття. Так, за далеко неповними даними, у 1918 р. тільки у 23 містах України налічувалося 180,6 тис. безробітних.

Були підірвані продуктивні сили сільського господарства. Через скорочення в 1918 р. посівних площ