Рузвельт почав із зміцнення фінансової системи. Золотий стандарт було відмінено, золото заборонялося вивозити за кор­дон. Відбулася девальвація долара, зміцнено позицію великих банків, які отримали від держави 3 млрд. дол.

Вся промисловість була розподілена на 17 груп, для яких вироблялись "кодекси чесної конкуренції", що визначали об­сяг виробництва, ціни на продукцію, нижче яких не можна було продавати, ринки збуту, рівень заробітної плати.

На програму допомоги безробітним було асигновано 3 млрд. дол. Для безробітної молоді організували табори з військовою дисципліною. Гроші намагалися вкладати в такі проекти, які не призводили до зростання випуску, наприклад, будівництво шляхів.

Для стабілізації сільського господарства фермерам за відносну компенсацію пропонувалося скорочувати площу посівів і поголів'я худоби. Тільки за один рік посіви пше­ниці і кукурудзи зменшились на 7 млн. га. Держава заку­пила і знищила 23 млн. голів великої рогатої худоби і 6 млн. свиней. Фермери отримали компенсацію, що зроби­ло їх платоспроможними.

"Новий курс" сприяв подоланню кризових явищ. В 1932 р. криза поступово почала переходити в депресію, яка потім зміни­лася короткочасним піднесенням виробництва. Коли ситуа­ція змінилася, найбільші промисловці зажадали обмежити втру­чання держави в економіку. У 1935-1936 рр. основні закони, які складали основу "нового курсу", було скасовано.

Прихід в Німеччині націонал-соціалістів на чолі з Гітлером до влади припав на період економічної кризи. Протягом двох років (1933-1935) вони реорганізували економічну систе­му Веймарської республіки з метою централізації економіч­ної могутності в руках держави. В липні 1933 р. прийнято закон про примусові картелі, який був спрямований в першу чергу на реорганізацію сільського господарства, ремісництва і торгівлі. У вересні 1933 р. було утворено Продовольчий стан, якому підпорядковувались усі організації і який здійснював тотальний контроль і державне регулювання в сільському гос­подарстві. Закон про спадкові господарства поділив власників землі на дві категорії: селян і сільських господарів.

У 1934 р. була створена Організація промислового госпо­дарства, яка примусово об'єднувала підприємства різних галу­зей. До неї входило сім груп: промисловості, енергетики, реме­сел, торгівлі, транспорту, банківської справи і страхування. Крім того, створювалась ще регіональна структура управління: ок­ружні та районні економічні палати. Окружні палати були підпорядковані імперській економічній палаті, яка координу­вала управління підприємствами і підпорядковувалась міністер­ству економіки.

На чолі органів економічної влади ставились, як прави­ло, представники великого бізнесу, банкіри тощо. Галузевим і регіональним органам влади надавались широкі права: створювати і розпускати промислові об'єднання, регулювати розподіл замовлень, кредитів, сировини, обсяги виробництва, рівень цін. Поєднання системи державного регулювання з приватною ініціативою дуже швидко дало результати, про­мисловість почала розвивались прискореними темпами. Цьо­му також сприяла мілітаризація економіки - розгортання воєнного виробництва було однією з умов економічного підне­сення і ліквідації безробіття; підприємства, що виконували військові замовлення, забезпечувалися сировиною і креди­тами в першу чергу.

Зростала зовнішня торгівля, їй надавалися пріоритети військового характеру. Збільшились обсяги торгівлі з Радянсь­ким Союзом, який поставляв хліб, метал, ліс та іншу сировину.

Всі ці заходи послабили кризові явища. Державне регулю­вання стихійного ринку дало результати. В інших країнах теж вдавалися до державного регулювання: в одних наслідували фашистську Німеччину, в інших - Сполучені Штати.

Нова економічна політика та її здійснення в Україні

Наприкінці 1920 р. радянська влада переживала гостру еко­номічну кризу, яка була викликана великими втратами за роки першої світової і громадянської воєн. В цей час велика про­мисловість України і Росії випускала продукції майже в сім разів менше, ніж у 1913 р., товарооборот залізниць зменшився більше ніж в чотири рази. Роки війни і господарської розрухи зумовили значне скорочення чисельності промислових робіт­ників, в містах з'явилась велика кількість безробітних.

Після першої світової війни, революції, громадянської війни на країну чекало нове тяжке випробування: небачений голод 1921-1922 років. Головна причина голоду полягала в продрозкладці, оскільки весною у селян було конфісковано навіть на­сіннєвий фонд, а в країні були відсутні продовольчі резерви.

Мільйони селян, які брали участь в громадянській війні на боці більшовиків, все більш настійливо виражали незадоволення політикою "воєнного комунізму", оскільки в ній були відсутні економічні стимули для розвитку сільськогосподарського ви­робництва.

В березні 1921 р., після придушення стихійних селянських виступів, лідер більшовиків В.І. Ленін сформулював два прин­ципових "Уроки Кронштадту". Перший: потрібно терміново встановити добрі стосунки з селянством. Другий: необхідно посилити боротьбу з різними політичними партіями, ліквідува­ти їх політичний вплив на робітників в промислових центрах.

Визначивши курс на економічне співробітництво з селян­ством, X з'їзд РКП(б) в березні 1921 р. прийняв рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком - таким чи­ном було покладено початок новій економічній політиці. Продподаток визначався як частка від загальної кількості продукції, при цьому враховувався об'єм врожаю, майнове становище тієї чи іншої сім'ї, кількість мешканців у сім'ї і т.ін. Спочатку розмір продподатку був на рівні 20% від чистого продукту селянсько­го господарства, а згодом його було зменшено до 10% врожаю. В губерніях, які виконали план заготівель, відмінялась дер­жавна хлібна монополія і дозволялась торгівля хлібом та іншою сільськогосподарською продукцією. Продукцію, яка станови­ла надлишок, можна було продавати державі чи на ринку за вільними цінами, що в свою чергу помітно стимулювало роз­ширення виробництва в сілянських господарствах.

В процесі проведення зазначених заходів помітно зросло сільськогосподарське виробництво. В 1925 р. загальні посівні площі майже досягли довоєнного рівня, зросло виробництво продукції землеробства і тваринництва.

В цей час відбувається бурхливий процес розвитку різнома­нітних форм простої кооперації: споживчої, кредитної, промис­лової. Інтенсивний розвиток кооперації охопив не лише сільське господарство, а й