В цей час на Наддніпрянській Україні активно творяться скаутські осередки, подібні за своїм змістом до Пласту. Колишній впорядник із Галичини Євген Слабченко створив Перший Білоцерківський курінь українських юнаків-скаутів. Він же написав посібник “Український скаут”, який користувався широким попитом. Широко розвинула свою мережу своєрідна пластова організація “Молода Січ” у Кам’янці-Подільському. Там навіть було створено Головну Пластову Раду. Українські скаутські організації виникли також у Києві, Катеринославі, Каневі, Винниці, Житомирі, Ізмаїлі, Умані, Жмеринці. Пластуни часто надавали в цьому процесі організаційну допомогу, передавали місцевим скаутам посібники Тисовського, іншу пластову літературу українською мовою.

Важливу роль відіграли пластуни у становленні Західно-Української Народної Республіки. В ніч 1 листопада 1918 року під керівництвом пластуна Дмитра Вітовського українці опанували Львів – столицю Галичини. При цьому близько 80 пластунів здійснювали розвідницьку службу. На сумлінне виконання обов’язку їх особисто направляв Олександр Тисовський. Пластунок на допомогу українським воякам організувала Олена Степанівна. За львівським сценарієм перебрання влади українцями здійснювалося і в інших містах. Через недостатню кількість українських вояків скрізь активну участь у цьому процесі брали пластуни: у Станіславові, Тернополі, Перемишлі, Стрию, Коломиї, Теребовлі тощо. В Стрию, зокрема, серед основних сил були 33 пластуни місцевого пластового куреня. Пізніше вони стали основою для сформованої окремої Пластунської сотні. Багато пластунів згодом зголосилися до Української Галицької Армії. А пластун Петро Франко був нагороджений медаллю за хоробрість і після закінчення школи льотчиків у Вінернойштадті та Райлові біля Сараєва, зумів організувати льотний відділ УГА.Спочатку він складався з 20 літаків, а на початок 1919 року полк мав уже 80 бойових машин. П.Франко зробив особисто близько 50 бойових вильотів. Вже під час бойових дій на Великій Україні Симон Петлюра надав Петрові Франку чин полковника.

Пласт у Галичині під польською владою 

Після закінчення Першої світової війни українські землі були поділені серед чотирьох держав: Наддніпрянщина опинилася в складі СРСР, Галичина і Волинь увійшла до складу Польщі, Закарпаття стало частиною Чехословаччини, а Буковина перетворилась на занедбану румунську провінцію. В Галичині Пласт опинився в стані несприйняття його новою польською владою. Лише подекуди з мовчазної згоди дирекції гімназій Пласт із 1920 року починає напівлегальну діяльність. Пласт змушений був постійно вести боротьбу за своє існування. Спроби зареєструвати свій статут на всепольському державному рівні чи на рівні окремих воєводств послідовно і під різними причинами відхиляються польськими урядовцями. Єдиною прийнятною для Пласту формою існування є діяльність його частин при Українському Крайовому Товаристві Охорони Дітей та Опіки над Молоддю (УКТОДОМ). Але в його статуті жодного слова не було сказано про існування при ньому Пласту, тому остаточно правове становище Пласту не було вирішене.

Попри те вже у 1920 році було відновлено Верховну Пластову Раду (як секцію УКТОДОМ). Її очолив Олександр Тисовський. Комендантом Пласту став Степан Тисовський, який з великою енергією приступив до відбудови пластових структур. Важливу роль у налагодженні методики пластової праці відіграв вихід в світ у 1921 році посібника Олександра Тисовського “Життя в Пласті”. Тоді ж почав виходити друкований орган Пласту журнал “Молоде Життя”. Організаційна структура та виховна методика Пласту базуються на досвіді, виробленому у довоєнний період.

6 квітня 1924 року у Львові збирається І Верховний пластовий з’їзд. 22 делегати від пластових частин визначили основні напрямки реформування Пласту, обрали вищі керівні органи – Верховну Пластову Раду на чолі з Олександром Тисовським та Верховну Пластову Команду на чолі із Северином Левицьким, який отримав титул Верховного Отамана Пласту. Сама структура пластових частин також зазнала змін. З травня 1924 року головним організаційним осередком став курінь, до якого входило близько 50 членів, які входили до складу 3-7 гуртків. Кожен курінь обирав собі гідного до наслідування патрона (як правило, видатну особу з української історії) і отримував свій порядковий номер. Було знову введено поділ на округи (правда, тепер їх стало лише шість замість одинадцяти). В той час виробилася і вікова структура Пласту, яка визначає його обличчя і дотепер і яка, в якійсь мірі, навіть вплинула на структуру ряду інших національних скаутських організацій.

Питання створення уладу, який би об’єднав вихованців Пласту, які вийшли з юнацького віку, почало обговорюватися на початку 1922 р. з ініціативи Михайла Пежанського. Тоді ж з’явилася перша назва – почесні пластуни. Практичне втілення розпочалося у червні 1922 року, коли у Львові зійшлися почесні пластуни – вихованці юнацьких куренів ім. Петра Конашевича-Сагайдачного та ім. князя Льва. Невдовзі після цього, в липні, під час мандрівки 9 пластунів Карпатами виникла ідея створення гуртка “Лісові чорти”, який оформився 22 липня 1922 р. У січні 1923 р. розпочалася підготовка до створення Українського Уладу Почесних Пластунів. Щоправда, запланований на 2 лютого того ж року І з’їзд через погану підготовку не відбувся, але вже скликаний на 22 квітня 1923 р. ІІ з’їзд вирішив питання створення нового Уладу, який отримав назву Український Улад Старших Пластунів (згодом, у вересні 1924 р., названий Українським Уладом Старших Пластунів і Старших Пластунок, а відтак у грудні 1927 р., перейменований на Улад Українських Старших Пластунів і Старших Пластунок).

Членом нового Уладу міг стати пластун (або непластун за рекомендацією двох пластунів, віком старших 18 років), який склав “приречення” виконувати відповідні обов’язки. Для керівництва Уладом була створена окрема управа. Його члени мали