В той жорстокий час тисячі вихованців Пласту на різних щаблях - в рядовому строю, або ж у глибокому підпіллі взяли участь у Визвольних Змаганнях українського народу і виконали свій святий обов`язок перед Богом і Україною. Їхній загартований дух, розвідницький хист, широкі знання, залізна дисципліна та самовладання, виховані в Пласті, допомогли у важкий час стати у пригоді рідній землі і власному народу.

Розвиток Пласту в українській діаспорі

Після закінчення Другої Світової війни сотні тисяч українців опинилися за кордонами рідної землі. Ще в роки війни велику кількість їх було вивезено на роботи до Німеччини або запроторено до концентраційних таборів. Інші кидали власні домівки перед загрозою радянського терору. Понад 200 тисяч українців опинилися у так званих таборах Ді-Пі (так скорочено називали статус "переміщених осіб") у Німеччині.  

Незабаром у цих таборах було запроваджено самоврядування, засновано школи, бібліотеки і громадські товариства. Невдовзі майже в кожному з них почали діяти пластові станиці. Перебування у таборах тривало до кінця 40-х років. Тому для централізованого управління пластовими осередками виникла потреба створення відповідного керівного органу. Вже у жовтні 1945 року відновлено Союз Українських Пластунів Емігрантів (пізніше його перейменовано у Союз Українських Пластунів), а вже у квітні 1946 року на Пластовому з`їзді у Карлсфельді обрано Головну Пластову Старшину. Пласт на ньому отримав назву "Пласт - організація української молоді". Він об’єднав 4 крайові організації з трьох західних зон окупації Німеччини та Австрії.  

Впорядковується організаційне життя та виховна програма окремих пластових осередків, проводяться пластові табори. Відновлено видання пластових журналів "На сліді", "Молоде життя", "Пластове життя". У 1947 році в Міттенвальді з нагоди 35-річчя Пласту проведено Ювілейне Свято Весни. Після празького святкування 25-ліття Пласту це було першим урочисто відзначеним ювілеєм. За час своєї діяльності в таборах “переміщених осіб” Пласт зумів також нав`язати контакти із міжнародним скаутінгом. Це стало можливим тому, що у складі Міжнародного Скаутського Бюро було створено "Відділ скаутів – переміщених осіб". В ньому зареєструвався і Пласт. Українські пластуни мали змогу взяти участь в Шостому світовому скаутському Джемборі, яке відбулося у серпні 1947 року в Муасоні біля Парижу. У 1948 році більшість українців виїжджають із таборів у місця нового поселення. Багато з них везуть із собою досвід пластової виховної праці. З метою обміну досвідом в організації Пласту і створення єдиних напрямних праці в березні 1948 року в Ашаффенбурзі було зібрано Перший Пластовий Конгрес. Він якнайкраще виконав свою роль та забезпечив від’їжджаючих пластунів ідейними засадами та настановами про те, як розбудовувати Пласт в нових умовах. На ньому було обрано Головну Пластову Раду на чолі з Северином Левицьким. Вже під час масового виїзду пластунів, у червні 1949 році, Пласт проводить в Цуффенхаузені свій останній еміграційний з’їзд у Європі.

Завдяки проведенню Конгресу незабаром окрім Німеччини та Австрії пластові організації виникають у Англії, Франції, Італії, Бельгії, США, Канаді, Бразилії, Аргентині, Австралії і навіть в Тунісі, - країнах, до яких виїхали пластуни-переселенці. У більшості з них він у майбутньому розрісся до рівня крайових організацій. Юнацькі та новацькі гуртки намагалися "правильно", тобто раз на тиждень, проводити свої навчальні заняття, а під час канікул - пластові табори. Пластприят дбав про їх матеріально-фінансову підтримку. Щодва роки організації проводили крайові пластові з`їзди, де підсумовували свої здобутки та обирали новий склад Старшин. На початку 1954 року на V Пластовому З`їзді в Ніагара-Фолс (Канада) крайовими пластовими організаціями було створено новий пластовий керівний центр світового рівня – Конференцію Українських Пластових Організацій. Членами-засновниками КУПО стали юридично оформлені у країнах свого поселення крайові пластові організації Австралії, Аргентини, Великої Британії, Сполучених Штатів Америки, Канади і Німеччини. Керівними органами КУПО визначено Головну Пластову Булаву (виконавчий орган) та Головну Пластову Раду (контролюючий орган). Саме вони і повинні давати напрямні для узгодженого організаційного розвитку всього Пласту і дотримання його ідейних засад та виховних методів. З їх ініціативи удосконалюється методичне забезпечення для ведення виховного процесу. Для підготовки кадрів створюється Пластова Кадра Виховників. Для неї ГПБ видає спеціальні журнали: "Вогонь Орлиної Ради" та "В дорогу з юнацтвом". Окрім них з часом виникли видання для різних уладів: "Пластовий шлях" для старшого пластунства і сеніорату (1950 р.), "Готуйсь" для новацтва (1953 р.), "Юнак" для юнацтва (1963 р.). У США та Канаді організовано регулярне проведення інструкторських навчальних таборів для інструкторів "Лісова Школа", "Золота Булава", "Школа Булавних", "Рада Орлиного Вогню". Пізніше, у 1970 році, групою пластунів-сеніорів було укладено "Посібник зв`язкового", який має важливе значення для пластових виховників у проведенні практичної роботи.  

Формою святкового зібрання в одному гурті українських пластунів з різних країн світу стало проведення регулярних Ювілейних Міжкрайових Пластових Зустрічей. Перші з них проводилися як крайові організаціями в одній країні, однак незабаром переросли в форму міжкрайових. Вперше ЮМПЗ відбулася у 1957 році на відзначення річниці 45-річчя Пласту на Пластовій Оселі "Пластова Січ" у Канаді. Спочатку вони проходять у Канаді та США, а потім також і у Австралії та Німеччині. ЮМПЗ були достатньо чисельними, адже станом на 1969 рік загальна кількість українських пластунів у світі досягла майже 7,5 тисяч осіб.  

Пласт намагається і надалі