Декларації проголошує рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею. Держави-учасниці наради в Гельсінкі підкреслили право народів розпоряджатися своєю долею, в умовах повної свободи визначати свій внутрішній і зовнішній політичний статус і без втручання ззовні здійснювати на свій розсуд політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток[Малинин С.А.,с.24]. Визнання цього положення має, як підкреслюється в декларації, велике значення для розвитку дружніх відносин між державами-учасницями.
Зміст цього принципу тісно пов”язаний з особливостями історичного розвитку тих чи інших народів і держав. Так, в Європі, де в основному закінчився процес формування національних і багатонаціональних держав, на перше місце сьогодні вийшло суверенне право народу кожної держави в межах своїх кордонів самостійно вирішувати свою долю, вибирати такий суспільний устрій і форму правління, які він вважає доцільними і необхідними для свого економічного, соціального і культурного розвитку.
В минулому не однаразово траплялося так, що під поняттям “самовизначення нації” агресори робили замахи на суверенітет і територіальну цілісність інших держав (аннексія Австрії, поділ Чехословаччини і т.д.)[Рахманинов Ю.,с.48]. Тому стає зрозумілим те, що говориться в даному принципі: “Держави-учасниці будуть поважати рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею, діючи постійно і у відповідності з цілями і принципами Статуту ООН і відповідними нормами міжнародного права, включаючи ті, які відносяться до територіальної цілісності держав”.
Завдяки цьому формулюванню виключається будь-яка можливість протиставлення принципу самовизначення народу принципу територіальної цілісності держав.
Підсумки наради створюють хороші передумовидля всебічного співробітництва всіх держав-учасниць, що й передбачено дев”ятим принципом декларації. Він проголошує тісне співробітництво держав-учасниць в економічній,науковій, технічній, соціальній, культурній та гуманітарній галузях. Уже сьогодні існування будь-якої держави неможливе без всебічного співробітництва, а в майбутньому, коли з ще більшою гостротою постануть проблеми екології, енергетики, європейської інфраструктури, цей принцип набуде незрівняно більшого значення. Важливою є викладена в даному принципі концепція цілей такого співробітництва – сприяти взаєморозумінню і довірі, дружнім і добросусідським відносинам між державами-учасницями, міжнародному миру, безпеці і справедливості, підвищення добробуту народів, втілення в життя їхніх зусиль. Позитивну роль в досягненні цих цілей, як вказується в принципі, можуть відіграти уряди, організації, установи і безпосередньо люди.
Нарешті, останній принцип декларації – це принцип добросовісного виконання зобов”язань за міжнародним правом. Мова йде про наступні зобов”язання держав-учасниць:
зобов”язання за міжнародним правом, так і ті, що випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Маються на увазі, принципи і норми, які регулюють міжнародні питання і відносини держав, які ще не охоплені міжнародними договорами або які ще знайшли відображення в міжнародних документах;
зобов”язання, які випливають із відповідних договорів і угод, укладених учасниками наради. Це частина формулювання покликана сприяти зміцненню міцної договірної основи у відносинах між державами, тієї системи договорів, яка вже існує в Європі. Саме цим цілям покликаний служити і спеціальний абзац заключної частини Декларації прнципів, де вказується, що ніщо в ній не зачіпає прав і обов”язків держав-учасниць, як і їх договорів та інших угод і домовленностей;
зобов”язань за Статутом ООН. Держави-учасниці підтвердили статтю 103 Статута про переважаючу силу зобов”язань за Статутом у випадку, коли їх зобов”язання щодо будь-якого договору або іншої міжнародної угоди суперечатимуть зобов”язанням за Статутом
Отже, прийняті принципи разом з іншими положеннями Заключного акту складають головні напрямки руху європейського континенту до міцного миру і соціального прогресу.
Загальноєвропейська нарада і підписаний її учасниками підсумковий документ є, з одного боку, продуктом позитивних явищ у міжнародному житті, з другого,- він створює належні засади для нових позитивних зрушень у напрямі подальшої розрядки міжнародної напруженності. Першочергове завдання миролюбних сил полягає у тому, щоб цій розрядці надати історично необоротного характеру, поставити її на рейки тривалого, плідного, взаємовигідного співробітництва держав з різним суспільним ладом на основі повної рівноправності й взаємної поваги[Толкунов Л.,с.101-103].
Крім того, ці принципи складають ядро системи європейської безпеки, а тому від їх виконання залежить мир, стабільність і безпека на європейському континенті.
Питання про створення нової системи безпеки в нових умовах постало в 1990 р. в період проведення Паризького саміту держав-учасниць ОБСЄ. В процесі проведення самітів було прийнято цілий ряд положень, які заклали концептуальні основи майбутньої безпеки. До їх числа відносяться наступні положення:
безпека повинна бути “загальною”, тобто охоплювати усі держави-учасниці ОБСЄ від “Ванкувера до Владивостока”;
безпека повинна бути “всеохоплюючою”, тобто мається на увазі воєннополітичний аспект, але й поєднання її в єдине ціле з економічними і екологічними складовими, а також з правами і свободами людини (у випадку випадання з цього комплексу хоча б однієї з складових, він не може розглядатися як повноцінний);
безпека повинна бути “неподільною”, тобто не повинна допускати забезпечення і зміцнення власної безпеки за рахунок інших держав-учасниць ОБСЄ і повинна гарантувати нерозривний зв”язок безпеки кожної з них з безпекою всіх інших партнерів (ці вимоги мають в кінцевому підсумку на меті недопущення появи нових “роздільних ліній” в Європі, зон з різними рівнями безпеки).
Тому, при розумінні всіми державами-учасницями цих базових положень було очевидним те, що розроблення нової моделі загальної і всеохоплюючої безпеки держав-учасниць ОБСЄ – ненадто складне завдання для його вирішення. Однак, цього не сталося в силу цілого ряду причин[2,72].
Це пояснюється в першу чергу тим, що в 1993 році почався активний процес розширення НАТО на Схід за рахунок прийняття в нього країн Центрально-Східної Європи. Саме тому, віс колишні країни союзниці за Варшавським договором переключили свою увагу на НАТО та інші європейські
