Але схожа прихожа для наших помешкань, переважно, непрактична. Для типових планувань практичною є роздільна прихожа, нам треба це маленьке приміщення зробити візуально просторим.

Треба: зробити вигляд, що приміщення є великим і вирішити інтер’єр прихожої по-великому – це перше. Мінімум декору, деталей, дрібничок, мінімум предметів. Присутнє тільки найнеобхідніше: плоскі однотонні поверхні шаф, абсолютно простий пуфік, відкритий вішак, місце для парасоль, дзеркало, телефон. Приміщення в цілому монохромне, без плям, малюнків, інших нюансі. Предмети підібрані або в тон стіни, або мають кольори, які не контрастують з загальною колористикою, а майже зливаються з нею. Таким чином, вирішивши інтер’єр малої прихожої по-великому, ми “обманюємо” власне сприйняття.

Друге: потрібно візуально розсунути приміщення за рахунок кольорової палітри і зайвого справді потрібно багато, що з приміщення, а з іншого – робить перебування в ньому радісним (це психофізіологічний ефект). В результаті, збуджуючи світлом нервову систему, ми допомагаємо собі адаптуватись до переходу з однієї зони в іншу. Чим більше світла, тим краще. Потрібно, щоб розсіяне світло падало з різних сторін, щоб не спостерігалось на обличчі тіней. Доречними будуть лампи розжарювання, галогенні, але ні в якому разі, не лампи денного світла.

Колір. Від кольору стін залежить 80 % освітлення приміщення, що означає: якщо лампа буде дуже яскрава, а стіни темні, то й загальне враження від кімнати буде темне. Кольорова палітра прихожої – це теплі відтінки білого світло-жовтого, світло-бежевого.

Розділ IV. Прихожа навпаки

В попередньому розділі розглядався “позитивний” спосіб роботи зі стресовою ситуацією в прихожій, але ж можна піти й парадоксальним, “негативним шляхом – свідомо “зменшити” простір. Наприклад, дуже сильно знизити стелю, щоб вона буквально “сідала” на голову.

В результаті до стресу адаптації добавляється ще й ефект клаустрофобії, і ситуація зводиться до абсурду. І в якийсь момент настає протилежна реакція. Ми посилюємо стрес, і після проходження критичної точки, “больового порогу” починається дістрес. Так, наприклад, якщо щось стає надміру серйозним, воно ваз здається смішним, якщо страх зашкалює, несподівано приходить спокій і відвага. Так, ось. Коли занадто знизити стелю прихожої так, що людей, які заходять з вулиці, буквально здавлює, - ми перестаємо сприймати прихожу, як нормальне середовище. Але потім, ввійшовши в гостьову з більш високою стелею, бачимо нову норму і заспокоюємося. Іншими словами, посиливши негативний стан, ми знижуємо свій поріг чуттєвості. Нам все рівно, ми згідні з усім, що б нам не запропонували.

З попереднього розділу можна винести образ прихожої, як чогось світлого, просторого, мінімалістичного, сучасного. Але “класна” прихожа може бути і зовсім іншою – вузькою, темною, класичною. Чаклунською... Прихожа – довгий, вузький коридор в темних фарбах з приглушеним точковим освітленням. Арки, арки, арки, що йдуть в перспективу. Стеля дуже висока, і її не видно, бо вона затемнена, все приміщення ховається в пітьму. І коли заходиш сюди з просторої вулиці, піднявшись громіздкими сходами, то зразу розумієш, що потрапив в щось особливе, бо тиша і пітьма, таємність – повсюди, простір йде вдалину і висоту, де ти пропадаєш і тебе манить...

А потім ти проходиш в світлі зали, і знову – на контрасті – в тебе дуже цікавий стан, так, ніби пролетів через трубу смерті – народження і вийшов зі зворотної сторони...

Висновок

Отже, прихожа – місце перевтілення. Тут корисно затриматись. Тому, тут треба мати маленький диван, чи пуфік – те, на що можна з комфортом присісти. Перевзуємося, полегшено видихнемо і секунду – другу подумаємо про те, куди ми зараз. Маємо йти. А за цей час організм встигне пере налаштувати наш стан... прихожа, наче камертон, “задає звучання помешканню”. Овна є, як і початком, так і кінцем входу в мікросвіт – помешкання кожної людини. – “Через неї” ми заходимо, “через неї” і виходимо з того мікросвіту; в ній починаємо набиратись вражень, в ній їх і завершуємо.