РЕФЕРАТ

на тему:

„Проблема процесу глобалізаційного розвитку людства”

План.

Вступ.

1 Системна цілісність світу

2. Зростаюча глобальна стратифікація

3. Технологічна диференціація

4. Суперечності інституційної сфери

5. Системна вестернізація

6. Ринковий фундаменталізм

7. Ми, Росія та Європа

Висновок.

Список літератури.

.

Вступ.

Час, що минув після трагічних подій 11 вересня, переконливо доводить: світ інтенсивно змінюється. І це природно. Світ не може залишатися таким, яким він був досі, яким сформувався в останні десятиріччя, нагромаджувати й далі найгостріші суперечності, що обов'язково (рано чи пізно) мали призвести до глобального вибуху, а можливо й до глобальної катастрофи. В якому геополітичному напрямі відбуватимуться ці зміни, за яким вектором здійснюватимуться і як впливатимуть на перебіг трансформаційних процесів у нашій країні? - це питання є сьогодні ключовим у контексті нашої стратегії, у визначенні перспектив не лише зовнішньої, а й внутрішньої політики.

1.Системна цілісність світу

Ми весь час говоримо про економічні переваги глобалізації як системи транснаціонального функціонування економіки та інформації, як велике благо для людства і водночас лишаємо поза увагою її глибокі суперечності, насамперед ті, що стосуються її політичних та соціальних аспектів. З огляду на це потрібно розібратися передусім у самому феномені глобалізації. Хронологія цього процесу бере початок з 70-х років XX століття. Йдеться про утвердження у всесвітньому масштабі не просто фінансового чи інформаційного ринків, а фінансово-інформаційного простору, в якому дедалі більше здійснюється не лише комерційна, а вся життєдіяльність особи. Нині глобалізація — це об'єктивна реальність, і тому питання щодо входження чи не входження до її структур окремими націями та народами, окремими цивілізаціями не підлягає обговоренню. Воно вже вирішено. Україна, як і інші країни пострадянської системи, є також складовою глобалізованого простору. Звідси - помилковість твердження щодо того, ніби глобалізація - це лише "золотий мільярд" населення, тільки ті країни, що мають ВВП на душу населення понад 20 000 доларів. Суть глобалізації - в її системній цілісності, в органічному поєднанні цивілізаційного "центру" і розгалуженої "периферії", у відповідній спеціалізації та розподілу праці між ними. Нинішній центр сформувався за участю ресурсної бази (в її широкому розумінні) периферії і без її подальшого використання не може забезпечити самодостатність власного розвитку - не міг раніше, не може і тепер. Розглядаю цей принципової ваги висновок доведеною істиною. Як свого часу метрополія не могла існувати без колоніальних володінь, так і сучасний цивілізацій пий центр є немислимим без периферії.

2.Зростаюча глобальна стратифікація

Один із найавторитетніших у світі соціологів американський учений російського походження, колишній голова американської соціологічної асоціації П. Сорокін у класичній за своїм змістом праці "Соціальна стратифікація та мобільність" (1927 р.) обгрунтував можливу альтернативу розвитку суспільства: "плискувате" економічне суспільство, для якого характерні злидні та голод, або відносно процвітаюче суспільство з неодмінною соціально-економічною нерівністю. Водночас, підкреслював іменитий вчений, існує точка "насичення" економічної стратифікації, далі якої суспільство не може просуватися без ризику великої катастрофи. Коли вона досягається, соціальна будівля розвалюється, а верхні верстви "звергаються" (Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. -М.: Изд-во Политической литературы, 1992. -С. 331).

Феномен російського більшовизму початку минулого століття, що сформувався на основі відповідної "перенасиченості" соціальної стратифікації в царській Росії, підтверджує цю закономірність. У свою чергу країни Заходу, починаючи від відомих соціальних реформ канцлера Німеччини Отто Бісмарка (1890 - 1893 рр.), змогли утвердити іншу траєкторію розвитку - забезпечити звуження (крок за кроком) діапазону соціальної нерівності. Якщо взяти співвідношення між 20 відсотками населення з найвищими доходами і 20 - з найнижчими, то в кінці XIX століття в країнах Заходу воно наближалося до пропорції 18 - 20 разів, а нині - у межах 3,5 - 7,0; у США - 9,0 разів. Відповідна динаміка відбиває й інші процеси — зростання частки середнього класу і на цій базі - поглиблення демократизації західного суспільства.

В умовах глобалізації проблема соціальної нерівності розширила свої параметри. Окрім суто національного аспекту, вона набула ознак загрозливої міждержавної стратифікації. У 1970 році я захищав кандидатську дисертацію з проблем Африки, і вже тоді йшлося про критичний рівень диференціації доходів на міждержавному рівні. У 1970 році співвідношення доходів 20 відсотків найбагатшого населення планети до 20 тих, хто проживає в бідних країнах, перевищувало 30 разів. Саме тоді - у 60 - 70-ті роки сформувалася відома концепція економічної модернізації, яку активно відстоювали лідери західного світу і насамперед США. Відповідна політика, яка поширювалася не лише на країни Африки та Азії, а й Латинської Америки, була покликана дати суттєве прискорення країнам, що розвивалися. Однак відповідні зусилля фактично провалилися. Піраміда нерівності не стала, користуючись термінологією П. Сорокіна, більш плоскою. Щойно опубліковано чергове дослідження комісії ООН - "Доповідь про розвиток людини за 2001 рік", де зазначається, що за останні три десятиріччя 93 країни, де проживає 62 відсотки світового населення, "не справилися з темпами прогресу"; з них 70 країн -"відстали" безнадійно. У 1997 році співвідношення між 20 відсотками багатих і бідних становило 70,4 до 1 відсотка. Як зазначається у Доповіді ООН, нині доходи всього 1% найбагатших людей дорівнюють доходам 57 відсоткам найбіднішого населення планети. Сукупний дохід лише 10 відсотків населення США (близько 25 мли осіб) є вищим за дохід 43 відсотків населення світу (близько 2 млрд осіб). Із 4,8 млрд населення в країнах, що розвиваються, понад 850 мли осіб - неграмотні, майже 1 млрд живе в умовах відсутності водопроводу, 2,4 млрд