від класичних міжнародних інституцій, у т.ч. і ООН, де діє демократичний принцип "одна країна - один голос", у МВФ та Світовому банку голосування відбувається на основі так званого зваженого голосування. Це дає можливість країнам центру здійснювати політику, яка повною мірою коригується власними інтересами. Але річ не лише у цьому. Система міждержавних фінансових відносин розбудована так, що без санкції МВФ канали доступу країн периферійної зони практично на всі ринки позичкового капіталу виявляються повністю перекритими. Світова спільнота щодалі більшою мірою усвідомлює не лише деструктивність, а й реальну небезпеку, яку містить у собі зазначена система. Світ, де не звужується, а весь час поглиблюється небезпечний розрив між багатими та бідними державами, не може бути стійким.
5.Системна вестернізація
Природним є запитання: якими є базові передумови, що зумовлюють прогресуюче поглиблення кризи глобалізаційного процесу? Їх декілька. Вони виходять за межі спотворення світового економічного порядку, торкаються духовного середовища, усього комплексу гуманітарних передумов. З огляду на це пошлюся на В. Ойкена. "Погляди людей, їхня духовна позиція, - наголошував відомий німецький економіст, - є для орієнтації економічної політики чинниками, що важливіші, ніж економічні фактори" (Ойкен В. Основные принципы зкономической политики. - М.: Прогресе, 1995. - С. 391). Аналогічні погляди висловлював і видатний англійський історик А. Тойнбі. "Соціальний прогрес, - писав він, - зумовлюється передусім його духовним середовищем... Реальний прогрес суспільства можливий лише на цій основі" (Тойн-би А. Дж. Постижение истории. — М.: Прогресе, 1991. - С. 254).
Свого часу йшлося про інтернаціоналізацію світової системи як об'єктивний процес, що утверджувався і розвивався на основі поглиблення принципу духовного самовизначення та самовираження окремих національних держав, локальних цивілізацій. "Критерій розпитку, - писав з приводу цього А. Тойнбі, - слід шукати в процесі самовизначення, а оскільки самовизначення відбувається через самоствердження, то проаналізувати процес розвитку цивілізацій ми зможемо, дослідивши, як саме вони самостверджуються з плином історичного часу" (Тойнбі А. Дж. Дослідження історії. Т. І - К.: Основи, 1995. - С. 212).
Глобалізація спричиняє зворотний результат. Глобалізація - це всезагальна ідентифікація. Переростання сумативної цілісності світу, яка тривалий час зберігала традиційну (класичну) державну самовизначеність, в сучасну системну цілісність, що заперечує останню, демонтує її визначальні підвалини, можливе лише на основі ідентифікації світового простору. Зрештою, глобалізація в її нинішній інтерпретації - це рух у напрямі світової наддержави з її системною ідентифікацією та внутрішньою стратифікацією. Зрозуміло, що зазначена ідентифікація може реалізувати себе лише через зростаючу адаптацію принципів та механізмів лідируючої системи - через систему вестернізаціі, яка не обмежується лише економічними стереотипами, а стосується насамперед відповідної перебудови сфери духовного життя, способу мислення та життєдіяльності людей. Свого часу насильницька вестернізація Росії, яка фактично призупинила прогресуючий процес її ідентифікації і тим самим започаткувала процес її історичної стагнації, була започаткована політикою Петра І. "Петрова політика, - цілком слушно писав з приводу цього А. Тойнбі, — полягала в перетворенні Російської імперії з православної світової держави на одну з локальних держав новітнього західного світу". А. Тойнбі розглядав більшовицький експеримент як другу спробу реанімації (звісно, за іншими принципами) тієї ж політики вестернізації, яка, як і петровська вестернізація, провалилася (Тойнбі А. Дж. Дослідження історії. Т. II. - К.: Основи, 1995. - С. 147).
У повоєнний період принципи вестернізації почали активно реалізуватися у 70—80-ті роки на основі відомої політики здоганяльної модернізації. Йдеться про політику спрямованого розвитку, яка базувалася на визнанні універсальності західного суспільства і його інституційних, економічних та духовних цінностей, перетворення цих цінностей па своєрідний еталон для всіх народів, що виявляли бажання прискорити власну еволюцію. Формування глобального простору здійснювалося на основі саме цієї політики. В своїй основі політика здоганяльної модернізації реалізується і на пострадянському просторі, в т. ч. і в Україні.
Результати її очевидні: це не лише економічні суперечності, а й глибокий світоглядний вакуум. Не можна, по-перше, не бачити того, що рух уперед по завчасно заданій траєкторії, за опрацьованими і нав'язаними суспільству ззовні схемами та моделями призводить до інтелектуальної деградації суспільства, спустошення свідомості особистості. Людина перестає бути суб'єктом здорового глузду: її суспільні очікування будуються не на основі власних відчуттів і реального досвіду, а лише через критерій механічного зіставлення, де головним та визначальним аргументом стає безальтернативна аксіома: у них це робиться по-іншому.
По-друге. Неважко побачити й такс: на основі утвердження принципів здоганяльної модернізації деформується політична система суспільства. Вона стає однополярно орієнтованою. Формується ситуація "придушеного плюралізму". Можливість плюралізму поглядів як основи демократії взагалі виключається. Спотворено тлумачиться й історична місія народу, його роль у визначенні долі своєї країни. У ситуації, про яку йдеться, народ як основний суб'єкт суспільного прогресу вже не може бути сувереном своєї історії, її носієм. Відтак історичний процес розглядається не як спосіб самореалізації народу в його власній історії з відповідними колізіями та суперечностями, а як механічне втілення запозичених ззовні цінностей.
По-третє, відлунням здоганяльної модернізації стає деградація реформаторської еліти. Прагнучи будь-якою ціною утвердити у власній країні чужі стандарти, вона денаціоналізується, стає космополітичною, віртуальною. Представники цієї еліти ніби живуть у власній країні й водночас не живуть у ній. Прикриваючись гучними фразами реформаторства та модернізму, вони насправді перетворюються на провідників волі донорів, на слухняних першокурсників, що не мають власної позиції і наївно сприймають усі рекомендації наставників.
Отже, інтелектуальне спустошення та деградація духовної сфери - це ще один із визначальних результатів політики здоганяльної