у цьому посідає проблема наших відносин з Москвою. Я не торкаюся двосторонніх економічних відносин, які за будь-якої політичної погоди поглиблюватимуться. Це наш спільний з Росією інтерес. Що ж до політичної сфери, то тут ситуація складніша. Вона ще остаточно не визначилася. Однак було б великою наївністю не бачити прагнення Росії реанімувати з урахуванням відповідних преференцій США свої претензії на "нове" лідерство щонайменше на пострадянському просторі. Складається враження, що по суті американці вже продекларували відповідне право Росії, "увімкнули для цього зелене світло". "Независимая газета", коментуючи процес утвердження нової глобальної ієрархії, як завжди відверто писала: очевидно, що "світ буде розподілено на міні-імперії, які користуватимуться значною автономією від світового лідера". Водночас мислиться, що ця автономія буде відносною. Сформовані за участю світового лідера міні-імперії розвиватимуться "з урахуванням його безумовного верховенства" (23.10.01).
Висновок.
Із цього можливим є такий висновок: за всіма ознаками Путінська Росія, як і Росія Єльцина, так і не визначилася із своїм майбутнім. Сприйнявши у 1991 році (втретє у своїй історії) безперспективну модель "здоганяльної модернізації", вона фактично остаточно перекреслила своє майбутнє як держави, що свого часу була основою однієї з світових цивілізацій. Можна тисячу разів "лягати під Америку", однак від цього рух уперед по наздоганяючій траєкторії не стане ефективнішим. Як наздоганяюча держава Росія і надалі лишатиметься для нас (і не лише для нас) нецікавою. Прилаштуватися до "російського хвоста" і у такий спосіб доганяти доганяючого - безглуздо. Доцільніше рухатися навпростець. Що означає: і в цьому випадку Росія не може бути для нас відповідним орієнтиром, що і в новому форматі геополітичної ситуації вона неодмінно лишатиметься "збоку".
Але проблема нашого подальшого вибору полягає не лише у цьому. Нам слід визначитися і в питаннях не менш значущої вага - ще раз переосмислити все те, що пов'язане з європейською інтеграцією. Так склалося, що процес глобалізації виявився неєвропейською формою суспільного прогресу. І це зрозуміло. Комендантом глобалізації за своїм рангом і за своїми функціями були і залишаються США. Саме через це глобалізація здійснювалася не за принципами М. Вебера і Л. Ерхарда. Вона відбувалася за основами панамериканізму, за принципами ринкового фундаменталізму. Надлом західної цивілізації має відповідне пояснення. Європа, невід'ємною частиною якої є і ми, має зрозуміти цю істину. У Європі є політики, які це розуміють.
У цьому контексті найкраще, аби Україна знайшла в собі сили і перестала пристосовуватися до "чужої гри". Ми вимушені були це робити у перші роки своєї незалежності, у своє перше десятиріччя. Нині складаються передумови для подолання такої позиції. Нам конче потрібно повніше усвідомити свої національні інтереси і почати грати "у свою гру". Політика "стати самим собою" - це не політика самоізоляції. Навпаки - це політика, що має за мету завоювати справжню повагу до себе у світової спільноти.
У контексті зазначеного ми обов'язково маємо враховувати одну із найуразливіших сторін Заходу - його нездатність працювати на перспективу.
"Капіталізм, - писав з приводу цього відомий американський економіст Л. Туроу, - ніколи не дивиться у майбутнє далі, ніж на 8 - 10 років, а частіше всього на 3-4 роки". Він "виключає аналіз віддаленого майбутнього... Це стається тому, що у нього не існує соціального "боргу". "Його найбільша слабкість - це його короткозорість". "Вузький кругозір капіталізму щонайшвидше виявляється у сфері глобалізації".
Короткозорість капіталізму як глобальної системи особливо загострилася в останнє десятиріччя, коли після краху комунізму та соціалізму капіталізм утратив свого життєздатного конкурента. "Економіка фараонів, римлян, середньовіччя і мандаринів, - наголошує у зв'язку з цим Л. Туроу, - також не мала конкурентів і тому залишилася протягом століть у стані застою, перш ніж остаточно зникла. Нинішня загроза для глобального капіталізму - не крах, а застій" (Туроу Л. Будущее капитализма. - Новосибирск: Сибирский хронограф, 1999. - С. 338). Хочеться вірити в те, що події 11 вересня примусять цивілізований світ виправити і цей недолік, почати працювати на осмислену перспективу. Тільки у такому разі застереження Л. Туроу щодо загрози застою, а потім і краху перестане бути реальністю.
Список використаної літератури
1.Глобализация как источник международных конфликтов и обострения конкуренции. Майкл Д. Интриллигейтор.
2. Глобализация – светлое будущее человечества? В.Кувалдин.
3.Глобализация и международный финансовый кризис. Диего Пизано
4. Глобализация – угроза или новые возможности для Европы? Алан А. Тейт.
5.Глобализация - неотвратимая реальность. М.Легуенко./
6.Глобализация.: Социальная перспектива – Часть третья. Ник Бимс.