РЕФЕРАТ

на тему:

Медикаментозна хвороба

Питання про теоретичний ризик, який бере на себе лікар при будь-якому лікуванні, у тому числі і лікарськими препаратами, набув особливу популярність у зв'язку із спостережуваними останніми роками ускладненнями. Професор Георгій Мандраков так говорить : «Ліки – це символ цілей переслідуваних медициною і можливостей, якими вона розташовує для досягнення цілей».

У даний час ми маємо свій в розпорядженні величезну кількість лікарських препаратів, у нас є наймогутніші специфічні ліки, вживання яких виліковує і повертає до життя мільйони людей. Проте широке вживання лікарських препаратів, призначення підтримуючих і безперервних терапій при деяких захворюваннях (колагенози, захворювання крові) зумовило появу безлічі побічних ефектів ліків. На наших очах частішають захворювання, які раніше були великою рідкістю (кандидози, глибокі мікози) і з'являються нові ще мало відомі патологічні стани. Отже, як ви вже зрозуміли зі вступного слова тема сьогоднішньої лекції -- МХ .

Ми повинні сьогодні розібрати наступні питання:

Термін МХ був вперше запропонований в 1901 році вітчизняним ученим Аркиним Юхимом Ароновічем (він звернув увагу що при втиранні сірчано-ртутної мазі у хворого одночасно з висипом з'явилися важкі ознаки поразки всього організму (анорексія, астенія, лихоманка, диспепсичні розлади і т.д.). Звідси він закономірно висловив думку що ця хвороба, яка викликана лікарською речовиною і в ній висип виконує роль лише зовнішнього прояву. Ці лікарські ураження не можна називати висипами, як було б неправильно кір назвати папульозним, а скарлатину – еритематозним висипом.

Перша половина ХХ століття характеризувалася успіхами хіміотерапії. В арсенал лікування входили похідні хіноліна, бензолу, пірозольні, сульфаніламідні препарати, антибіотики. Одночасно в лікарській практиці нагромаджувалося все більш число описів ускладнень від їх вживання. Узагальнення цих даних показало, що ці ускладнення абсолютно різні по механізму виникнення, патологічним змінам і клінічним проявам.

Більша різноманітність ускладнень лікарської терапії на дозволяло привести їх до єдиної нозологічної форми, але було абсолютно очевидне, що дія ліків на організм -- це складне біологічне явище, обумовлене багатьма механізмами, тобто виникло поняття про побічну дію ліків.

А.Н.Кудрін в 1968 г на 1 Міжнародному симпозіумі по побічних діях лікарських препаратів всі медикаментозні ускладнення ділять на наступні групи:

Зупинимося на цих поняттях.

Під побічною дією ліків – розуміють небажану дію лікарського препарату, обумовлену його структурою і властивостями, якою він на організм разом з основними його діями.

Токсичні ефекти ліків – можуть бути обумовлені передозуванням, прискореним насиченням організму, швидким введенням середніх і навіть мінімальних доз, недостатньою функцією органів виділення (ХПН) або порушенням процесів знешкодження їх в організмі (при первинній печінковій недостатності).

Ускладнення унаслідок швидкої відміни ліків (синдром відміни) – при швидкій відміні деяких сильнодіючих засобів виникають симптоми захворювання, які важко переносяться хворими, серед яких синдром відміни. він характеризуються загостренням тих симптомів, для усунення яких було проведено лікування.

Індивідуальна непереносимість ліків – виражається в незвичайній реакції організму на звичні дози ліків, нешкідливих для більшості людей. Індивідуальна непереносимість – це хвороба зміненої реактивності організму. До індивідуальної непереносимість відносяться ідіосинкразія і алергічна реакція.

Ідіосинкразія – це генетично обумовлене, своєрідне реагування на дані ліки при першому його прийомі. Причиною ідіосинкразії є недостатня кількість або низька активність ферментів. Наприклад недостатність ферменту глюкозо-6-фосфат ДГ у відповідь на прийом деяких ліків (хінідину, СА препаратів, аспірину, антибіотиків) призводить до розвитку гемолітичний анемії.

Алергічні реакції – це найчастіша причина непереносимості лікарських препаратів. Термін «алергія» вперше був введений віденським педіатром Піркетом в 1906 р. Під АЛЕРГІЄЮ в даний час розуміють змінену чутливість організму на дію даної речовини, параспецифічним шляхом або унаслідок спадкової високої чутливості організму. МХ це одна з найбільш поширених клінічних форм алергічної реакції організму на медикаменти.

Продовжуючи розвиток вчення про МХ Лендштейнер, який експериментально довів антигенність простих хімічних з'єднань і цим самим укріпив теоретичну основу про єдність механізмів реагування організму на речовини небілкової природи. В нашій країні нозологічну обкреслену МХ обгрунтував Тареев Е.М. в той же час дотепер продовжується обговорення про правомочність вживання терміну МХ. Такі автори як Адо В.А., Бунін пропонують терміном МХ позначати всю групу небажаних наслідків активної лікарської терапії, тобто використовувати його як групове, а не нозологічне поняття.

Проте, до теперішнього часу зібрана достатня кількість переконливих і незаперечних фактів, підтверджуючих нозологічну обкреслену цього захворювання (це роботи Насонової, Семенкова, Мондракова).

Отже,що ж розуміють під МХ?

МХ – це своєрідна, стійка неспецифічна реакція організму, що виникає при вживанні терапевтичних або мінімальних (малих) доз медикаментів і виявляється різноманітними клінічними синдромами. Частота МХ за даними вітчизняних авторів складає 7-15%, за даними зарубіжних авторів 18-50%.

Етіологія.

По суті будь-який лікарський препарат може принести до лікарської алергії. Найчастішою причиною МХ є антибіотики (33%). З них на частку пеніцилінів доводиться близько 58,7%, Біцилінів 18,5%, стрептоміцину 15%. На другому місці – сироватки і вакцини – 22,8%, на 3 – транквілізатори 13,6%, на 4—гормони – 10%, на 5 – анальгетики, СА препарати, на шостому – спазмолітичні – 2,7% і анестезуючі – хінін, хінідин, СГ, препарати золота, саліцилати, вітаміни і ін.

Частота уражень в результаті фармакотерапевтичних засобів крім самих