Тема: Родинне відчуваємо тепло.

Мета: Виховувати в учнів шанобливого ставлення до роду, родоводу, родини, батьків, до звичаїв і побуту українського народу; розвивати творчу уяву, естетичного почуття; формувати в учнів поняття ідеалу в житті.

Обладнання: Рушники, альбоми, образ Матері Божої, гасла.

Кожне дерево з плоду свого пізнається.

Біблія

Батько і мати – два сонця гарячих, що нам дарують надію й тепло.

В. Крищенко

Хід проведення.

Звучить пісня „Родина”. (Сл. Крищенка, муз. О. Злотника)

Учитель:

Шановна родино! Сьогодні ми зібралися для того, щоб провести родинне свято на тему: „Родинне відчуваємо тепло”.

Рід, родина. Саме через це відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до світлого образу. Батьківщина, до щирих, глибоких і чесних роздумів про сенс людського життя.

У нашому народу, як і у всіх народів світу, здавна живе добра традиція, підтримувати тенденцію й родинні взаємини, долати родинні незгоди.

Кожна людина з великою теплотою згадує те місце, де проминуло босоноге дитинство у затишній оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини, тому що ми маємо дім, в якому мама і тато, бабуся і дідусь, братики і сестрички.

Виходять учні.

Учениця із хлібом і сіллю на вишитому рушнику, вклоняється тричі і розпочинає.

Учениця1:

У полі калина, у полі червона

Хорошенько цвіте

Ой роду наш красний,

Роду наш прекрасний,

Не цурайся, признавайся, не багацько нас є.

Учень 2:

Що перший цвіточок,

То рідний батечко –

Хорошенько цвіте.

Учениця 3.

А третій цвіточок

Рідна стороненька –

Хорошенько цвіте.

Вчитель.

Діти, то що ж означає „рід”?

Учень. Рід – це одне чи ряд поколінь, які пішли від одного предка: рід по маминій лінії, рід по батьківській лінії. Наші прадіди уявляли життя людей на землі як велетенське Дерево Роду.

Вчитель

Свій маленький листок на цьому Дереві має кожен із вас. Люди завжди берегли пам’ять про своїх предків. Дехто міг нараховувати сім або й більше колін свого роду. Коліно – це одне покоління. От, наприклад, ви – це одне коліно, ваші мама й тато – друге, дідусь і бабуся – третє, прадід і прабабуся – четверте і т. д.

- Діти давайте поглянемо на Дерево вашого Роду

Діти показують своє Дерево Роду, а батьки показують фотографії і розповідають про свій родовід.

Учениця:

Родина (сім'я) – це мама й тато, брат сестра, бабуся і дідусь, можуть бути і прабабуся і прадідусь, які проживають разом. Старших родичів ми ще називаємо предками або пращурами.

Учитель.

Сьогодні тут зібралися родини нашого класу (називаю родини)

Учні

Рідна мати,

рідний батько,

рідний брат,

рідна сестра,

рідна бабуся,

рідний дідусь.

Вчитель.

Так, ми кажемо „мої рідні”, коли говоримо про сім'ю. У кожного з нас є своя родина. Це найдорожчі нам люди, які найбільше люблять, жаліють, тому що ми теж для них – рідні. І ми їх також найбільше любимо, ми без них не уявляємо свого життя .

Діти! Бережіть своїх рідних!

- А які заповітні слова ви взяли б з собою в життя?

Учениця.

Ми вивчала й оформляли листівку, щоб жити за нею і передавати в майбутньому своїм дітям і онукам. Ось вона (показує і декламує текст напам’ять).

„Шануй і поважай бабусю і дідуся. Вони дали життя твоїй мамі і твоєму татові. вони ночей не доспали біля твоєї колиски.

Пам’ятай, що сонце осяє твій радісний ранок.

Для них сонце – на вечірньому крузі.

Ніколи не забувай про свою рідну домівку”

Вчитель:

Любі мої, я вірю, що ви будете вихованими, ніхто з вас ніколи-ніколи не стане на шлях перекотиполе.

Як „нема роду – родини - родиночки ”, то нічого не має, немає до кого притулитися, нікому поради дати і навпаки.

Учень:

В кого батько, в кого мати –

Є з ким розмовляти,

В кого брати, в кого сестри –

Є з ким погуляти.

Вчитель:

Особливо нестерпним є становище поза родом у чужому краї.

Учениця:

Соловейку маленький, в тебе голос тоненький,

Защебечи ти мені, бо я в чужій стороні.

Бо я в чужій стороні, нема роду при мені.

Ані роду, ані родини, на пресвітлої години.

Ні отця, ні матусі, ні рідного брата.

Вчитель:

Без зв’язків з ріднею, з рідним краєм людина безпорадна. Тому таким хвилюючим і щирим є звернення до родини.

Учень:

Вербо ж ти моя, вербо,

Чого хилишся?

Ой, роде ж мій, роде,

Не цурайся мене.

Учитель:

Я вірю, що кожен із вас, де б він не був, завжди буде пам’ятати свою маленьку Батьківщину – своє село Білоберізку, Хороцево.

Учениця:

Моє село, для мене ти одне,

Нехай дитинство птахом промайне,

Життя покличе у далеку путь –

Та рідної домівки не забудь.

Учень:

Село моє – мойого серця шмат.

Я знаю: серед знахідок і втрат.

Куди б мене життя не завело, я повернуся у своє село.

Учениця:

Село моє у пам'яті:

Вогнем палають вічно грона калинові.

Ти, наче серце у людей, одне,

В тобі щастя сяйвом спалахне

І щедрість материнської любові.

Пісня про Білоберізку. Сл. і муз. О. Князького.

Учень:

Розквітай, прекрасна Україно,

Рідна земле, матінко моя!

Хай лунає мова солов’їна,

Пісня неповторная твоя.

Учень:

Хай смереки, ясени, тополі,

Квіти, луки, трави і сади.

Шепчуть вірші щедрі, добрі, вольні,

Чисті, із джерельної води.

Учениця:

Нам би вічно милуватись нею,

А лихі дороги обминуть –

Дай напитись серцем і душею,

І піти з тобою в мрійну путь.

Учитель:

Так, ми кажемо „Мої рідні”, коли говоримо про сім'ю . У кожного з нас є своя родина. Це найдорожчі нам люди, які нас найбільше люблять, жаліють, тому що ми теж найбільше любимо, ми без них не уявляємо свого життя.

Діти, а скажіть, кого ми вважаємо найріднішою людиною?

Учні: Маму, тата.

Вчитель:

Так, мати нас породила, вигодувала, виплекала і все життя супроводжує і окрилює турботою ласкою, а батько є опорою в сім'ї, він піклується про