Суспільство масового споживання середини ХХ століття характеризується конвеєрною працею, інтенсивністю трудової діяльності, системою високих заробітних плат, подальшими процесами розкріпачення жінок, стабілізацією вихідних, святкових та відпускних днів. І, разом з тим, головним багатством сім'ї середини ХХ століття стають діти, важливу роль у розвитку людини починає відігравати освіта. Ці суспільні тенденції впливають на організацію дозвілля: розвивається сімейне дозвілля, оздоровчо-розважальний та пізнавальний туризм, активні види дозвіллєвої діяльності, відкриваються просвітницькі курси, культурно-дозвіллєві центри.

У другій половині ХХ століття відбувається, на думку науковця, революція особистісних потреб. "Формується цивілізована споживацька сила людини, яка вміє користуватися широким спектром речей, товарів довгострокового користування, але не має рабської залежності від них, як це зазвичай спостерігаємо у середовищі нужденних бідняків" [3; 13-14].

Суспільство 80-х років ХХ століття характеризується подальшим зростанням сфери послуг, видів праці, які вимагають не фізичного, а значного психологічного навантаження, швидкості сприйняття, власної комунікативної культури працівника. Головним об'єктом праці стає людина, її інтереси та бажання, здібності та потенціал. Зрозумілою є й потреба особистості у повноцінному відпочинку, психологічній та емоційній розрядці, знятті стресів. Спостерігається тенденція зростання частки населення, зайнятої неповний робочий день, а також збільшення безробіття серед некваліфікованих працівників, емігрантів, представників національних меншин. Як наслідок - істотно збільшуються вимоги й до сфери дозвілля як засобу неперервної освіти. Наприкінці ХХ століття розповсюдження отримують різноманітні курси для дорослих, школи для людей похилого віку, відкриті школи, народні університети. Перший університет для людей пенсійного віку відкрито у Франції у 1973 році. У середині 80-х років їх нараховується вже близько 100. Цей соціокультурний феномен має велике значення, адже пенсіонери, втрачаючи момент професійної необхідності, отримують від освіти лише задоволення.

Інформаційне суспільство вимагає від людини високої інтелектуальної праці, вміння приймати нестандартні рішення, творчої роботи в ринкових умовах. При цьому "мірилом самої праці і всього життя людини все більше стає вільний час як напруга творчих сил людини і як головна форма багатства" [3; 16].

Тобто, центром життєвих інтересів дорослих членів сучасного суспільства стає не робота, а дозвілля як засіб самовдосконалення та самоствердження людини, розвитку її творчих потреб. Результатом цієї тенденції є створення на промислових об'єднаннях зарубіжних країн з кінця 60-х років служб рекреації, клубів, центрів відпочинку для своїх працівників.

В Англії та Японії, наприклад, набули поширення промислові клуби, основною метою діяльності яких стала популяризація своєї фірми та організація відпочинку робітників та службовців. Так, у японських містах популярні клуби "До дев'ятої", які розпочинають роботу о сьомій годині ранку і закінчують за кілька хвилин до початку нового робочого дня в конторах, офісах, фірмах. До клубу може вступити кожний, хто зробить відповідний грошовий внесок. Діяльність клубу спрямована на підвищення кваліфікації працівників, обмін інформацією, вивчення іноземних мов. Найчастіше засідання клубу включає ще й сніданок.

Тематика клубних зустрічей найрізноманітніша: від проблем навколишнього середовища, екології до обговорення питань сімейного життя. До клубу запрошуються провідні спеціалісти відповідних галузей виробництва, науки, культури. Члени клубу, не зважаючи на жорсткий робочий графік і мінімум вільного часу, не втрачають бажання поглиблювати свої знання, набувати нові навички, урізноманітнювати буденне життя, спілкуватися з друзями.

У США дозвіллєві заклади виникають не лише при невеличких фірмах чи підприємствах, а й при корпораціях. Корпорація "Уімсі ентертейнмент" (Каліфорнія) має на своєму утриманні 23 сімейних центри, які діють не лише у США, а й у Китаї та Гонконзі при філіях корпорації. У 1996 році у м.Стоктон (США) розпочав свою діяльність ще один сімейний центр, який має зону розваг для дітей та батьків, мережу магазинів і навіть служб громадського харчування.

[9; 134].

Так, серед найпопулярніших видів дозвіллєвої діяльності у США є: перегляд телепередач (41 %), слухання радіо (40%), читання книг (39%), слухання музики у домашніх умовах (39%), робота біля власного будинку (36%), соціальна активність (25%), діяльність у церкві або клубі (23%), хоббі (20%), спорт (19%), гра в карти (12%), добровільна робота (11%), художня творчість (9%), відвідування театрів, музичних та балетних спектаклів (6%), дискотек (5%), захоплення політичною діяльністю (4%), азартними іграми (3%) [10; 122-123].

У Великобританії, окрім перегляду телепрограм та слухання радіопередач, перевага надається читанню книг (60%), відвідуванню кінотеатрів (41,7%), театру (35,7%), галерей та музеїв (21, 2%), заняттям любительською творчістю (18%), відвідуванням концертів класичної музики (11,6%), джазових концертів (8,4%), балету (6,2%) [10; 16-33].

Перерозподіл ресурсу часу (робочого та вільного), зміни у взаємозалежності професійно-трудової та культурно-дозвіллєвої діяльності, неповна зайнятість, скорочення робочого тижня, збільшення відпускного періоду істотно вплинули на структурне наповнення дозвілля та його змістовну програму.

Змістовну картину дозвілля у зарубіжних країнах дозволяють сформувати вибіркові дослідження різних соціально-демографічних груп населення. Так, за даними Міністерства культури Франції, опублікованими у бюлетені "Developpment culturel" (1995 р.) основними причинами, які стають на заваді участі у дозвіллєвій діяльності вказано: фінанси (особливо по відношенню до кіно, опери та концертних заходів), недостатні пропозиції (на цю причину вказує, переважно сільське населення) та відсутність інформації (відчувається особливо по відношенню до класичної та джазової музики, балету, театральних вистав та музеїв) [13; 28-29].

Разом з тим, необхідно підкреслити, що участь людини у дозвіллєвій діяльності тісно пов'язана з тим становищем, яке вона займає у суспільстві та у виробничій сфері,