За допомогою нових понять криптографія почала вирішувати досі нетрадиційні завдання: узгодження таємного ключа через відкритий канал зв'язку, підписування документів в електронній формі, жеребкування на відстані, поділ секрету між кількома особами тощо.

Законодавство України в галузі криптографії

Відповідальність користувачів за правопорушення під час роботи з конфіденцій-ною інформацією в комп'ютерних системах у розвинутих країнах (США, Великобри-танія, Франція, Німеччина, Японія, Канада) законодавчо регламентоване років 15 тому. Українське законодавство в цій галузі помітно слабкіше. Це пояснюють загальним від-ставанням України у використанні комп'ютерної техніки широкими верствами населен-ня. Зокрема, в Україні досі не затверджено ні стандарту шифрування даних, ні стан-дарту електронного цифрового підпису, які досить давно діють у розвинутих країнах. Лише в спадок від колишнього СРСР Україні залишився досить слабенький з погляду сьогодення стандарт шифрування ГОСТ 28147-89.

Законодавство України в галузі криптографії [6, 8] має такі законодавчі акти.*

Закон "Про інформацію" від 02.10.1992 р.

Закон декларує загальні принципи отримання, використання, поширення й збері-гання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах життя; визначає статуси учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу й суспільство від недостовірної інформації. Документ є ідеологічною основою для всіх наступних документів у сфері захисту інформації.*

Закон "Про державну таємницю" від 21.01.1994 р.

У цьому законі регламентовано інформаційні відносини, пов'язані з доступом до державної секретної інформації.

Зазначено, що державна таємниця - це різновид таємної інформації, що охоплює відомості в галузі оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охоро-ни правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України, і які визначені у порядку, передбаченому Законом "Про державну таємницю", та підлягають охороні з боку держави.

Власник інформації, яка належить до державної таємниці, або її матеріальних носіїв, забезпечує своє право власності з урахуванням обмежень, передбачених Законом "Про державну таємницю". Порядок та умови охорони державної таємниці, у тім числі визначення спеціального режиму користування й розпоряджання інформацією, що є державною таємницею, та її носіями, визначають відповідно до цього закону угодою між власником інформації або її носіїв та Державним комітетом України з питань державних таємниць. Якщо зазначені в угоді обмеження права власності на інформацію, що належить до державної таємниці, та її носії завдають шкоди їхньому власнику, то цю шкоду, у тім числі недоодержані доходи, компенсують йому в повному обсязі за кошти держави.

Інформацію зачисляють до державної таємниці на підставі мотивованої ухвали державних експертів з питань таємниць. Інформацію вважають державною таємницею від часу введення її до Переліку відомостей, що становлять державну таємницю. Пе-релік відомостей, що становлять державну таємницю, формує та публікує в офіційних державних виданнях Державний комітет України з питань державних таємниць на під-ставі рішень державних експертів з питань таємниць.

Засекречування інформації, що належить до державної таємниці, виконують шля-хом надання відповідному документу, виробу чи іншому матеріальному носію інфор-мації грифа секретності. Гриф секретності є обов'язковим реквізитом кожного матері-ального носія інформації, що належить до державної таємниці. Він повинен містити відомості про ступінь секретності інформації ("особливої важливості", "цілком таємна", "таємна"), термін засекречування та посадову особу, яка надала зазначений гриф. Якщо гриф секретності неможливо нанести безпосередньо на носій інформації, його потрібно зазначити у супровідних документах.

Термін засекречування інформації залежить від ступеня її секретності й визна-чений в ухвалі державного експерта з питань таємниць. Він не може перевищувати для інформації з грифом "особливої важливості" ЗО років, для інформації з грифом "цілком таємна" 10 років, для інформації з грифом "таємна" 5 років.

Після закінчення визначених термінів засекречування інформації та у разі зни-ження ступеня її секретності чи скасування ухвали зачислення до державної таємниці посадові особи, які засекречували інформацію, зобов'язані забезпечити зміну грифа секретності або розсекречення інформації.

Зазначимо, що дія Закону України "Про державну таємницю" не поширюється на відносини, пов'язані з охороною комерційної банківської таємниці, іншої конфіденцій-ної та таємної інформації, якщо вона одночасно не є державною таємницею. Відомості, які становлять державну таємницю, визначені відповідним законодавчим актом. Комер-ційна таємниця законодавчо не визначена, оскільки вона завжди різна залежно від фірм чи підприємств, до яких вона належить. Державну таємницю захищають силами держа-ви в особі відповідних органів, тоді як комерційну таємницю - службами безпеки фірм. У цьому разі треба пам'ятати, що комерційні секрети можуть бути й державними сек-ретами, проте не навпаки.

У розвинутих країнах світу захист комерційної таємниці ґрунтується на відповід-ній правовій базі.

Комерційна таємниця як форма інтелектуальної власності не охоплена в Україні правовим регулюванням, тому застосування законів для її захисту значно ускладнене, і тут великого значення набувають інші заходи захисту. Важливу роль у цьому відігра-ють фізичні (різні механічні, електромеханічні й електронні пристрої охорони примі-щень) та адміністративні методи захисту (організація відповідного режиму секретності, перепускного й внутрішнього режиму, створення служби безпеки, навчання й інструк-тування персоналу), технічні системи охорони. Зокрема, криптографічні засоби захисту дають змогу шифрувати інформацію так, щоб її зміст міг стати доступним лише в