3. Робоче середовище чисте, з низьким рівнем шуму і гарною освітленістю.

4. Нагляд із сторони керівництва мінімальний, але здійснюється завжди за необхідності.

5. Працівники беруть участь у прийняті рішень, що стосуються їх роботи.

6. Забезпечення гарантій роботи і розвиток дружніх взаємовідносин з колегами.

7. Забезпечення побутового і медичного обслуговування.

Результати діяльності організації визначаються не тільки правильно поставленими цілями, розробленими планами, прийнятими рішеннями, обгрунтованими діями, але й у значній мірі залежать від людей, що все це запроваджують у життя. У зв'язку з цим менеджери, з одного боку, повинні координувати зусилля працівників, а з іншого -спонукати їх виконувати свої обов'язки на належному рівні. Щоб забезпечити максимальну відданість робітників, менеджерам необхідні знання теорії й уміння володіти методами мотивації.

Мотивація - процес створення і застосування мотивів і стимулів для підвищення трудової активності працівників, спрямованої на досягнення цілей організації.

Мотиви - це внутрішні спонукальні причини дій і вчинків людей

Стимули (від лат. "стимулює" - гостра палиця, якою поганяли тварин) - це зовнішні впливи на людей, що спонукають їх до певних дій, вчинків. Для цілеспрямованої мотивації працівників необхідно враховувати типи трудового поводження.

Організація управління в державних сільськогосподарських підприємствах

Згідно із законодавством України в народному господарстві від-буваються процеси роздержавлення і приватизації підприємств. Із приватизацією передусім пов'язаний процес трансформації части-ни держгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства та акціонерні товариства. Якщо на початок 1991 р. в Україні налі-чувалося 2630 держгоспів, то на початок 1995 р.— 2212. Таким чином, державний сектор економіки в АПК за останні роки поміт-но скоротився. На сьогодні не змінили свого статусу держгоспи та інші державні сільськогосподарські підприємства, які не підляга-ють приватизації (спеціалізовані на насінництві, розведенні пле-мінної худоби і т. ін.), навчальні господарства вузів, дослідні та дослідно-експериментальні господарства, а також держгоспи, при-ватизація яких здійснюватиметься ближчими роками.

Держгоспи — державні сільськогосподарські підприємства, які відокремлені економічно, мають у своєму розпорядженні виділені основні та оборотні засоби і відшкодовують свої витрати ja рахунок власного прибутку в результаті виробничо-фінансової діяльності. Основою їх діяльності є принципи повного господарського розра-хунку і самофінансування.

Держгоспи користуються правами юридичної особи, виконують обов'язки, пов'язані з їх діяльністю, мають свої баланси і самостій-но вступають у господарські відносини з іншими підприємствами (об'єднаннями) та організаціями, з власної ініціативи приймають рішення, які не повинні суперечити чинному законодавству.

У складі держгоспів працюють виробничі підрозділи — цехит відділки, ферми, бригади, ланки, механізовані загони, орендні ко-лективи тощо. Вони діють на засадах внутрішньогосподарського розрахунку, колективного або орендного підряду. Свою організа-ційну структуру кожний держгосп визначає самостійно.

Діяльність держгоспів здійснюється на підставі Закону Украї-ни «Про підприємства», який визначає загальні правові, економічній соціальні засади господарської діяльності підприємства за різ-них форм власності, різного рівня розвитку товарно-грошових від-носин і регульованого ринку; закріплює сукупність прав і обов'яз-ків підприємств у галузях розпорядництва майном, засобами праці та оплати праці, фінансової діяльності, планування, капітального будівництва й капітального ремонту, науково-технічного прогресу і підвищення якості, технологічного переозброєння та реконструкції, соціального розвитку трудового колективу, матеріально технічного забезпечення, зовнішньоекономічної діяльності, природо-користування та охорони навколишнього природного середовища; гарантує самостійність підприємств і дальший розвиток самоврядування трудових колективів, регулює їх відносини з іншими під-приємствами та організаціями, Радами народних депутатів і орга-нами державного управління.

Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені чинним законодавством і від-повідають цілям, передбаченим у Статуті підприємства.

Держгоспи можуть, створювати спільні підприємства з вітчизня-ними підприємствами та організаціями або з іноземними юридич-ними особами і громадянами, на добровільних засадах об'єднува-тися у спілки, господарські асоціації, концерни та інші об'єднання за галузевим, територіальним або .іншими принципами.

Нині законодавство розширює право держгоспів у господарсь-кій, соціально-економічній та управлінській діяльності. Держгосп має право продавати, здавати в оренду громадянам засоби вироб-. ництва та інші цінності, що йому належать, залучати кошти юри-дичних осіб і громадян, випускати і реалізувати цінні папери, при-ймати будь-які рішення, що не суперечать чинному законодавству, самостійно планувати свою діяльність. Підставами для розробки перспективного і поточного планів є попит на вироблену продукцію (послуги), а також потреба у забезпеченні виробничого і соціаль-ного розвитку підприємства та підвищенні особистих доходів його працівників. Підприємство погоджує з Радою народних депутатів передбачені планом заходи, які можуть мати економічні, соціаль-ні та інші наслідки або які торкаються інтересів населення певної

території.

Держава впливає на вибір напрямів діяльності підприємства та використання ним прибутку за допомогою економічних чинників (проценти на вкладення і позички, доходи від цінних паперів, ціни і податки, податкові пільги та економічні санкції, цільові дотації та субсидії, валютний курс, норми амортизаційних відрахувань, соці-альні, екологічні та інші норми й нормативи).

Держгосп самостійно формує систему управління, визначає чи-сельність управлінського персоналу на підставі типових штатів і штатних нормативів. Прийнято виділяти такі нормоутворюючі фак-тори для введення відповідних посад керівних працівників, спеціа-лістів і Обслуговуючого персоналу Держгоспів: наявність об'єктів диспетчеризації (директор, старший диспетчер або диспетчер); план реалізації продукції сільського господарства (головний або старший економіст, заступник директора з комерційної роботи, економіст з матеріально-технічного постачання і збуту, агент-експедитор); кількість структурних підрозділів, (керуючий відділком, фермою, начальник цеху); розміри умовної збиральної площі (агрономічна служба); поголів'я тварин (зоотехнічна і ветеринарна служба); кількість одиниць техніки (інженерно-технічна служба, служба автогаража і ремонтної майстерні); кількість електроустановок (інженер-електрик або технік); чисельність середньорічних праців-ників (бухгалтери, завідуючий господарством або заступник дирек-тора по господарській частині); обсяг будівельно-монтажних і ре-монтних робіт (служба капітального будівництва і ремонту).

Управління підприємством організовують відповідно .до його Статуту, поєднуючи принципи самоврядування трудового