Вступ

З сивої давнини людство відчувало потребу не тільки в усному, але і вписемному спілкуванні. З удосконаленням та розвитком суспільства, науки, культури та техніки, люди удосконалювали свої навички в писемній передачі інформації: спочатку рукописна, а потім і друкована.
На теперішній час відомі багато способів передачі інформації та її фіксуванні. Тому предметом вивчення стали: журнали, календарі, газети, як потенціальні носії інформації.

Об’єктом вивчення є створенні знання науки, щодо розвитку, удосконалення способів фіксації інформації (календарі, газети, журнали).

Тому метою реферату є вивчити та дослідити походження, історії розвитку, необхідність у створенні та удосконаленні газет, календарів, журналів.

Отже, способи фіксації інформації виникли досить давно, пройшли давний шлях розвитку та удосконалення, стали об’єктом вивчення багатьох науковців та дослідників.

Завданням даної теми є дослідити історію розвитку газети, журналу, календаря

1. Історія розвитку газети

Створення офіційної газети пов’язане з ім"ям Гая Юлія Цезаря. Отримавши консульство, Цезарь наказав складати і публікувати як сенатські, так і народні щоденні відомості. Звертаємо увагу на принципову різницю між " Acta senatus" - протоколів сенату, які направлялися в архіви і носили строго секретний характер, - і "Acta diurnal senatus ac populi" ("Щоденні протоколи сенату і римського народу"), "настінна газета" Цезаря, що поширювала інформацію про діяльність сенату серед населення Риму і усієї імперії.

Змістом "acta diurna" були не тільки звіти про засідання сенату, але й промови, навіть зауваження окремих виступаючих, відомості про судові засідання. Крім того, в актах можна було прочитати про народження дітей у високих осіб, про різні надзвичайні події ("во время защитьі Тита Анния Милона с неба валились кирпичи, что й занесено в ведомости того года" [9]

За часів імперії в газетах можна було прочитати про більш менш важливі події міського життя: згадки про накази імператора, нові призначення, перелік осіб, що привітали імператриць Лівію і Агриппіну, повідомлення про одруження.

Мова газети не різнилася особливою правильністю. Зміни в абетці (за часів правління імператора Клавдія) у той же час ураховувалися переписувачами. Газета розповсюджувалася різними засобами. Бажаючі могли переписати її з оригіналу, який вивішували в публічних місцях, Ціцерон отримував "газету" з приватними лисами. Крім того, у Римі існувала пошта і спеціальні раби -поштарі (talellarii) або ж гінці (pablicani) розвозили римський вісник.

Особливу увагу слід приділити двом дискусійним моментам цієї теми. Перший стосується загального характеру газети, причин її відкриття. Частина дослідників додержується точки зору французького історика Гастона Буасс'є про антисенатський характер газети. Інші (Корнілова О.Н., Малеін А.І.) більш обережні в висновках, сприймаючи "Асіа сіішпа" скоріше як модернізацію актів сенату.

Інша низка проблем пов"язана з методологічним визначенням газети Цезаря як першого періодичного видання. Серьозні доводи проти цієї думки наводить Теодор Моммзен, який вважає, що журналістики як такої римляни не знали. Acta diurna - цінне історичне джерело, але ця газета не мала вирішального політичного і літературного значення [4]

Це підтверджується і подальшою генезою газети. Вже Октавіан Цезар зменшить обсяг офіційної інформації, значно розширить відділ пригод, які самі римляни назвуть "пустощами" (ineptiae) [4]. А після імператора Августа газета (вона називатиметься "Acta senatus at populi” перетвориться в опис церемоній при дворі, дискредитувавши остаточно громадську просвітницьку функцію цезарівського видання . " Acta diurna " використовували як офіційний документ без огидливості та глузування, а нові " Acta senatus" стали об"єктом сатири в меніпеї Петронія.

Що ж до усного розповсюдження інформації, то воно набувало різних форм відповідно до загального характеру середньовічного мислення. "Усна газета", хоча і в зредукованій формі, пройшла через усе середньовіччя. К.П.Федченко вказує на існування у Франції "громадського гомеродрома", до обов'язків якого входило щоденне оповіщення жителів про найважливіші міські новини. Великою популярністю користувалися також жонглери – «ходячі хроніки» свого часу. Цих головних носіїв поетичної творчості до появи у XIII ст. міської поезії в Іспанії називали -хугларами, в Германії - шпільманами. До речі, інформаційні функції професії відбилися і на жанрових ознаках деяких форм поезії трубадурів. Так, тенсона виникла з діалогу двох жонглерів -"потішників"; сірвента своєю полемічною стилістикою нагадує середньовічні політичні дискусії.

Для розвитку преси важливим буде вирішення наступних завдань: формування міжнародного ринку, розширення комунікаційних зв"язків, технічна і матеріальна готовність до газетного виробництва, створення "соціального замовлення" на періодичну інформацію.

Перші журналістські спроби багато в чому нагадували специфіку спорідненой книжкової справи. Цій первісній епосі був притаманий своєрідний "персональний " журналізм, коли видавець, збирач новин, автор, редактор поєднувалися в одній особі.

Потреба в регулярній інформації викликала до життя рукописну газету. Історія цих видань пов"язана з активною діяльністю торгівельних, портових міст, культурних центрів. Першість Італії в цьому процесі пояснюється як економічним розвитком країни, так і тим, що протягом майже двох століть Італія була "законодавницею мод" в ренесансній Європі.

Тут у ХV столітті , як указує П.К.Федченко, розмножувалися і продавалися звіти-оголошення про діяльність Верховної ради республіки - брольєтти. Венеціанські зведені відомості - фольї д"аввізі (листки новин) розсилалися у вигляді депеш іноземним послам. Комерційні за характером аввізі розповсюджувалися серед купців і були поширені в багатьох містах Італії. Так і сама назва "газета", як вважають, походить від венеціанської розмінної срібної монети Оахеїіа: саме стільки коштували рукописні листки новин (поіігіе 8сгіІіе), які готувало особливе бюро збору, систематизації й розповсюдження інформації. [3]

Упереджуючи розгляд витоків німецької журналістики, слід звернути увагу на той факт, що середньовічна Германія багато в чому була спадкоємицею