усталений ринок рукописної продукції. У 1323 році в Парижі було 29 книготорговців, на яких працювали тисячі переписувачів. Копіювання було відповідальною справою і регулювалося особливими статутами. Між іншим, як свідчить Н.Новомбергський, в одному з них (статут 1342 року) було вказано, щоб книготорговці завжди мали в достатній кількості якісні навчальні посібники.
Слід звернути увагу на співвідношення приватного і державного сектора в управлінні друкарською справою. Приватні ініціативи в Англії, Італії, Германії жорстко обмежувалися державною політикою в галузі друку. У Франції, навпаки, університетська влада прийняла рішення викликати з Германії друкарів.
Першу друкарню було встановлено в одному з приміщень Сорбонни в 1470. Прихильними до "божественного мистецтва друку" були і Людовик XI, і Людовик XII. Останній взагалі звільнив друкарів від щорічного податку в 30 тис. ліврів і дозволив вільний обіг книг.
Елементи журналістики присутні і в "Газеті паризького буржуа" (1409-1444), і в "Скандальній хрониці" Жана де Труайє (1461-1483), і в "Газеті паризького буржуа" часів Франциска І.
Дослідниця Золотуха Л.М. звертає увагу також на національне явище французької прапреси- сапагсі - журналістський фольклор. Сенсаційні повідомлення, фантастичні оповідання, курйозні випадки, незвичайні факти,опис кримінальних подій друкувалися не тільки у "Французькому Меркурії", але й стали окремою жанровою формою. Існували друкарні, що спеціалізувалися на випусках збірок сапагсі (докл. див.2, с. 21-22). [ ]
Цензурні обмеження і заборони зумовили популярність усної та рукописної газети (нувелль ала мен), яка мала в Парижі особливо впорядковані і регламентовані форми. Вулиця Пон-неф ще за часів Фронди стала своєрідним народним форумом, де щовечора громадяни обговорювали важливі політичні події.
Розростання мережі інформаторів приводило, як свідчать дослідники, до створення редакційних та копіювальних бюро [ ]. Нелегальний і опозиційний характер таких самодіяльних агентів сприяв популярності газет, а в ХУПІ столітті міністерство закордоннних справ не тільки офіційно визнало усну газету, а навіть використовувало її в своїх інтересах. Поступово, як свідчить П.К.Федченко, приходила навіть певна диференціація усних газет за тематикою і за колом учасників (4, с.75 - 76). [ ].
Слід звернути увагу на те, що усна газета існувала паралельно з друкованими виданнями, конкуруючи з ними рівнем своєї злободенності і темпераменту, заповнюючи лакуни в інформаційному процесі.
Розповсюдження друку та схожі темпи розвитку країн Європи сприяли майже одночасному виникненню періодичних видань. Якщо в інших країнах становлення преси пов"язане з розвитком буржуазних відносин, то винятком із цієї закономірності була поява друку і газет у Франції. Там перші видання не відносилися прямо до дій молодої буржуазії, а були інспіровані абсолютистською владою й особливо кардиналом Рішельє.
Гуманістська культура ХУІ ст., торжество французької зброї і зовнішньої політики в 30-річній війні - усе це сприяло гегемонії Франції в політичному житті Європи. Особливе місце в культурі Франції і в історії світової преси посідає Теофраст Ренодо, особистий лікар короля, власник Адресного бюро, ініціатор відкриття безкоштовної лікарні для бідних, головний керівник державних благодійних установ і, нарешті, видавець__ першої друкованої французької газети "Ла газетт" ("Gazette") [8]
Перший номер з"явився 30 травня 1631р. Чотири сторінки формату 23 х 15 містили інформацію з Іспанії, Германії, Італії. "Газетт" виходила раз на тиждень тиражем 1200 прим. Збільшуючи поступово кількість сторінок (до 12) і змінюючи якість графічного оформлення: покращується друк, з"являються малюнки.
Лише з шостого номера з"явилися повідомлення із самої Франції в рубриці "Із Сен-Жерменського передмістя Парижа". Поступово кількість внутрішньої інормації збільшувалася за рахунок придворної хроніки, дипломатичних, військових повідомлень. Офіційний характер газеті надавали і тексти укладених політичних, торгівельних угод, дипломатичних доповідей, добутих не без допомоги Рішельє, а потім кардинала Мазаріні. Як вважають дослідники, Людовік XIII був автором воєнних кореспонденцій з описом походу королівських військ у 1633 - 1644 роках в Лотарингію, Пікардію та Лангедок.
Широко користувався Ренодо і матеріалами з іноземних газет. Це навіть привело до порушення судової справи проти журналіста у 1634. Паризьке товариство друкарів і видавців вимагали скасувати привілеї, надані "Газетт", і дозволити усім вільно публікувати усякі новини.
Ренодо видавав і додатки до газети. Місячні огляди "Реляціон де нувелль дю монд" (поточні новини світу) містили навіть коментарі до старих і нових повідомлень в газеті.
1.2 Історія розвитку журналу
Журнал - періодичний документ, що містить статті або реферативні відомості, огляди з різноманітних суспільно-політичних, виробничих, наукових питань, літературно-художні твори. Статті в журналі, в порівнянні з газетою, більшого обсягу, мають постійну рубрикацію.
Журнали - видання ілюстровані, мають ширшу тематику, ніж газета.
Найпершим журнальним виданням вважається французький "Journal de Savants". Його перший номер побачив світ у Франції в 1665 році, а зміст складався з огляду книг з питань філософії, літератури, природознавчих наук, що були випущені в різних країнах Європи.
В 1665 році журнал з'явився в Англії, в 1668 - в Італії, в 1682 році - в Німеччині, але в більшості країн журнали почали з'являтися в 18 столітті.
В Україні перші журнали вишли в світ в 1728. але багато спеціалістів враховують, що початком історії української журналістики є ХІХ ст., коли появились перші харківські журнали «Харківський вестник» (1816 – 1819), «Український домовод», (1817), «Харьковский демокрит» (1823) «Український журнал» (1824 – 1825).
1.3 Історія розвитку календаря
Сьогодні всі народи світу користуються календарем, практично успадкованим від стародавніх римлян, а саме слово «календар» походить від латинських слів «саleo» -проголошувати і «саlendarium» - боргова книга. Перте нагадує про те, що в стародавньому Римі початок коленого місяця проголошувався особливо, друге - що першою числа місяця