Авторитетний контроль бібліографічних записів

Останнім часом бібліотечними фахівцями починає усвідомлюватися необхідність залучення до бібліотечної технології обробки документів можливостей авторитетного контролю, реалізація якого тісно пов'язана з ефективним функціонуванням інформаційних систем. Витоки авторитетного контролю, концепція якого традиційно розуміється фактично в усіх положеннях, що принципово торкаються цілей і задач наукової обробки документів, простежуються починаючи з середини XIX ст. Але з появою у 70-х роках XX ст. нових інформаційних технологій він не тільки виділяється як самостійне поняття та явище, а й формується його роль в оптимізації діалогових інформаційних систем.

Отже поняття "авторитетного контролю" в сучасному його розумінні сформовано в часи інформатизації суспільства. Для розуміння змісту поняття необхідно уявляти один з перекладів англійського слова "authority" (на відміну від поняття "author"), яке у конкретно вузькому його змісті означає "авторитетне джерело" (книжка, документ).

Проблема полягає в тому, що функціонування значних за обсягом баз бібліографічних даних і, зокрема електронних каталогів, передбачає наявність множини варіантів формулювань одного заголовку. Це може спричинити наведення різних формулювань у заголовках бібліографічних записів, що може негативно вплинути на результати бібліографічного пошуку. Але відомо, що основним принципом формування заголовку бібліографічного запису є наведення уніфікованих даних.

При наявності лише традиційного режиму обробки документів питання уніфікації деяких елементів, які виступали в ролі заголовку бібліографічного запису, було висунуто бібліографами-практиками ще наприкінці XIX століття. Це було викликано швидким зростанням видавничого потоку первинних документів і вторинної, тобто бібліографічної інформації, що вимагало створення спеціального допоміжного довідково-бібліографічного апарату з розвиненою системою посилань для уточнення форми заголовку бібліографічного запису [1].

У той час для каталогізатора та бібліографа стало нагальною потребою відрізнення, ідентификація одноіменних індивідуальних авторів, приведення до єдиної загальноприйнятої форми часто виникаючих альтернативних форм імен того самого автора (псевдоніми, транслітерації, варіанти формулювання тощо), а пізніше і колективного автора, найменувань серійних видань, анонімних класичних творів, географічних назв та предметних рубрик. Необхідність додержання принципу уніфікації заголовків бібліографічних записів і спричинило виникнення спеціальної інформаційної технології її забезпечення. Такою технологією і став авторитетний контроль, а традиційно існуючі довідково-нормативні картотеки індивідуальних та колективних авторів (тобто імена осіб та найменування установ та організацій) на початку 70-х років отримали назву "авторитетні" ("authority"), інакше кажучи "офіційні".

Під авторитетним контролем ("authority control") розуміється процес підтримки сталості та сумісності форми найменувань установ та організацій у заголовках бібліографічних записів на основі їх уніфікації шляхом застосування електронно-обчислювальної техніки. Інформаційним засобом підтримки технології авторитетного контролю є довідкова база даних авторитетних записів. Остання створюється з метою фіксації уніфікованих заголовків, їх альтернативних варіантів та взаємозв'язків поміж ними.

Власне питання теорії авторитетного контролю отримали значний розвиток у публікаціях зарубіжних дослідників, оскільки цей напрямок сформувався як такий у галузі бібліотекознавства у США, де починаючи з 1889 року Бібліотека конгреса США розпочала створювати картотеку заголовків бібліографічних записів, яка містила систему посилань, що пов'язували різні варіанти цих заголовків поміж собою. Найбільш значний внесок у дослідження теоретичних проблем авторитетного контролю внесли Г.Д.Аврам, Д.Андерсон, Т.Делси, К.Л.Хендерсон, С.М.Малінконіко, М.Ранкл, Г.Ф.Шмайрер, А.Г.Тейлор, Б.Б.Тiллетт та інші.

Так передумови виникнення авторитетного контролю були досліджені Б.Б.Тіллетт [2]. Необхідність створення та підтримки унікальної форми заголовків для імен особ на основі розгалуженої системи апарату посилань обгрунтована в роботах А.Г.Тэйлор [3]. Практична необхідність авторитетного контролю заголовків бібліографічних записів для ефективної реалізації пошукової та кумулятивної функцій бібліотечного каталогу визначена Г.Ф.Шмайрером [4]. М.Ранкл описав різні процедури авторитетного контролю, що необхідні в умовах діалогу, та підкреслив особливу його необхідність у діалогових базах даних колективного використання, де зливаються записи із декількох організацій [5]. С.М.Малінконіко та К.Л.Хендерсон в своїх дослідженнях [6] визначили можливість подальшого розвитку авторитетного контролю на основі комунікаційної технології, а також технології маніпулювання широкими масивами даних.

Питання необхідності створення підсистеми авторитетного контролю з метою вдосконалення функціонування інформаційних систем бібліографічної спрямованості були також порушені при теоретичному осмисленні сутності національної бібліографії як галузі інформаційної діяльності нації, в процесі якої створюється, зберігається, розподіляється та використовується бібліографічна інформація, що створена даною нацією [7]. Це пояснюється тим, що питання уніфікації форми представлення імен осіб, найменувань організацій та установ або інших заголовків, що являють собою важливу частину бібліографічної інформації, залежить від їх національної належності. Очевидно, що визначення ролі національної бібліографії в організації уніфікованого представлення імен/найменувань як інформаційного об'єкту має важливе значення для осмислення необхідності реалізації міжнародної системи авторитетного контролю, на що звернули увагу Т.Делси, Д.Андерсон [8].

Теоретичне осмислення авторитетного контролю, що відбувалося здебільшого у США, еволюціонувало у конкретні практичні форми, реалізовані шляхом формату MARC/Authorities (Бібліотека конгресу США, 1981) і створення файлів авторитетних записів у бібліотеках та бібліотечно-інформаційних центрах Великобританії, Канади, Німеччини, США, Франції тощо. Наявність та використання уніфікованих правил та методів формування та підтримки цих файлів сприяли створенню бібліотечно-інформаційних мереж, що об'єднали інформаційні ресурси багатьох бібліотек та інформаційних центрів, у тому числі й їх файли авторитетних записів.

На основі аналізу сутності функціонування зазначених мереж у дослідженні відзначається, що технологія авторитетного контролю у бібліотечно-інформаційних системах різних країн схожа і може бути описана таким чином. Уніфіковані заголовки та посилання до них записуються в машинній формі та інформаційно пов'язуються з бібліографічними записами, де мають використовуватися ці заголовки. Будь-який заголовок може бути змінено (виходячи з потреб кожного конкретного моменту часу, наприклад, установа змінила свою назву, та у відповідності до діючих правил каталогізації) шляхом одночасної глобальної зміни номерів