Лише беручи всі ці наукови напрями в комплексі, ми можемо скласти виправдане уявлення про науку взагалі. В загальному плану термін «наука» використовувався у трьох основних значеннях:

в найширшому значенні – як будь який свідомо від фіксований досвід;

в широкому значенні – як сукупність достовірних, перевірених та обґрунтованих знань у будь-якій сфері пізнання;

в вузькому значенні – як природознавство, в якому домінує логіко-математичний апарат.

Наука має такі суттєві ознаки:

наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв’язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються);

єдність у цьому знанні описування, пояснення та передбачення;

наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;

єдність кількісного та якісного аналізу досліджуваного предмета;

наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;

категоріальний зміст знання, тобто наявність орієнтовано-конструктивних понять, єдність яких дає певний зріз предметного змісту буття, що отримує назву фізичної, хімічної, біологічної та ін.. реальності;

наявність вихідних принципів та аксіом, загально філософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

задоволення певної соціальної потреби.

3. Формування наукових знань

З точки зору сцієнтистів, проникнення науки в життя робить його організованим, керованим, раціональним, доцільним. Саме ці якості розглядаються як основне надбання «сцієнтизації» суспільства. Науково-технічний прогрес не лише звільняє людину від природної залежності, а й створює передумови для її «інтелектуального звільнення». Світоглядно-методологічною засадою сцієнтизму є впевненість, що лише за допомогою науки можна досягти раціоналізації життя. Звідси – абсолютизація ролі науки в усіх сферах людської діяльності; розгляд наукового знання (яке зводиться до «точного» знання, що його отримують за допомогою кількісних методів) як єдино необхідної й достатньої засади світогляду;. Елімінація із філософії – світоглядних, а з науки – філософських, метафізичних проблем.

На противагу всьому, антисцієнтисти переконані, що вторгнення науки у життя згубно впливає на традиційні цінності, ідеали, культивує буздуховність, міщанство, конформізм. На їхню думку, наука поступово відвойовує чимдалі значнішу частину «життєвого світу», тим самим позбавляючи його причетності до насущних світоглядних проблем людського буття.

Джерело формування науки , а також цінності, що її обґрунтовують, перебувають поза наукою. Нині цей постулат зазнав деякої модифікації. Вона пов’язана з усвідомленням цінності самої науки і генеруванням нею власних цінностей. Сучасний погляд на джерела формування науки включає до себе суперечності між науковою та гуманітарною культурою в цілому, соціально-антропологічні проблеми.

4. Людиномірність науки як джерело пізнання

Одна з найважливіших тенденцій розвитку сучасної науки – орієнтація на людину, «людино мірність» науки. Справа в тому, що проблема людини і її місця у сучасному світі нині стала не лише актуальною теоретичною, але і гострою соціальною проблемою, що зачіпає основи людського буття. Тому й не дивно, що вона змістилася в центр теоретичного осмислення цілого комплексу наук: філософії, соціології, психології, філології, медицини, економіки, ергономіки тощо.

Безпосередньо з людиню, характером її життєдіяльності пов’язані й так звані глобальні проблеми, які останнім часом активно обговорюються у філософській літературі. Важливу роль в орієнтації науки на людину відіграє розробка світоглядного підходу. За такого підходу світогляд характеризується не лише як система поглядів людини на світ і місце в ньому, але і як спосіб духовно-практичного відношення людини до світу. Це означає, що історично в онто- і філогенезі світогляд передує філософії. Становлення її як форми суспільної свідомості відбувається в результаті трансформації проблем історично першої форми світо відношення – міфології. Філософія є формою теоретичної самосвідомості, вирішення тих світоглядних проблем, які породжені суспільною практикою. Важливо також відзначити, що світогляд характеризується синтезом свідомості, самосвідомості й ціле покладання.

Останнім часом він активно проникає в «тканину» наукового пізнання, тому світогляд можна назвати одним із джерел наукового пізнання. На категоріальному рівне це проявляється у функціонуванні світоглядних категорій у сучасній науці. Таким важливим параметром світогляду, як універсальність і проективність, самодостатність і цілісність, налаштованості на людино вимірність буття відповідають певні категорії.

Принцип цілісності і світового порядку реалізується через категорію закономірності та необхідності, доцільності та гармонії. Настановленість на людино мірність буття передбачає категоріальний статус поняття суб’єкта і розгляду людини як особливого світу. Світоглядні категорії є своєрідними ідейними «центрами» духовно-практичного відношення людини до світу і як такі є орієнтованими на контекст безумовного, абсолютного знання. Відповідно, це передбачає розширення сфери методологічної свідомості за рахунок таких форм духовно-практично освоєння, як розуміння, інтерпретація, комунікація, що веде до взаємопроникнення гуманітарних наук і природознавства.

Не менш суттєвим є виникнення нових наук, зумовлених людською діяльністю (ергономіки, теорії гри), і нових галузей у старих науках, фундованих «парадигмою» людини (конструктивістської математики, логіки практичних міркувань) тощо.

Збіг технологічногї і культурної функцій науки веде до само перетворення зовнішніх і внутрішніх чинників наукового розвитку. Проблеми, які виникають у виробництві, адресуються науці як не зовнішні щодо неї цілі, а як мета культурної людини, котра перетворює світ.

До цього варто додати, що нині об’єктивація наукового знання в практику є односпрямованим процесом. Зворотний зв’язок малоефективний. Саме це є причиною того, що в практику інколи втілюються не ті знання, які їх дійсно потрібні, , а ті, які застосувати легше і простіше. З цією обставиною пов’язане невміння і небажання окремих «виробничників» орієнтуватися на нові досягнення науково-технічної революції. Окрім цього, в результаті такого втілення виявляються побічні, не завжди бажані, результати. Ситуація ускладнюється ще й тим, що знання, яке