Необхідність надання гуманістичного виміру науково-технічному прогресові й потреба формування нового образу науки, що у явному вигляді включає в себе гуманістичні орієнтири і цінності, породжують цілу низку запитань: Як можливо ввести в наукове пізнання зовнішні для нього цінністі орієнтації? Які механізми такого введення? Чи є внутрішніми, тобто такими, що виходять з основних презумпцій науки, передумови для переходу науки у принципово новий стан?

Коли сучасна наука на передньому краї свого пошуку поставила в центр дослідження унікальні системи, що історично розвиваються, куди як особливий компонент введена сама людина, то вимога експлікації цінностей у цій ситуації не лише не суперечить традиційній настановленості на здобуття об’єктивно істинних знань про світ, але і виступає передумовою реалізації цієї настановленості.

Ця риса сучасної науки привертає найбільшу увагу дослідників. Спектр оцінок, крайніми полюсами якого є твердження, що сучасна наука в самій своїй структурі повинна містити етичні цінності, а зі зворотного боку, що вона повинна залишатися «ціннісно нейтральною», досить широкий.

Формування і становлення сучасної науки супроводжувалося процесом її «деетизації», елімінації з її «тканини» антропоморфних і ціннісних проекцій і передумов. Чи означає це, що внутрішня єдність істини і блага була притаманна лише античному образові науки, а сучасне знання, об’єктивно відображаючи світ, не є ні добрим, ні злим?

Зближення пізнавальних ідей і моральних цінностей є моментом загальної тенденції до гуманітаризації науки – всезростаючої взаємодії природничо-наукового, гуманітарного і філософського знання, їхнього діалогу з практичними і духовно-практичними формами осягнення світу. Така взаємодія зумовлена реальними життєвими цілями і глобальними проблемами, з якими зіткнулося людство.

Якщо пізнавальна діяльність – це діяльність цілеспрямована, то вона неодмінно набуває морально-етичного змісту незалежно від того, як відбувається усвідомлення мети – шляхом апеляції до логіки розвитку науки чи потребами суспільства, - головне, що акт пізнання занурюється тим самим у ціннісно заряджену, а не ціннісно нейтральну атмосферу. Оскільки діяльність людини має цілеспрямований характер, то завдяки цьому здійснюється те, що повинно стати відповідним меті. Оцінка того, що набувається через мету, свідчить про єдність ціннісного і наукового підходів, значить, одним із джерел наукових знань є ціннісно обрисовані явища.

7. Загальні закономірності формування джерел науки

Наука є детермінованою потребами практики, але вона розвивається поза власними законами, тобто, має самостійність та внутрішню логіку свого розвитку. До загальних закономірностей розвитку науки можна віднести такі закономірності.

Внутрішнім джерелом, рушійною силою розвитку науки є багатогранна система її: між теорією і практикою, фактами і концепціями, традиціями і новаціями, істиною та оманою. Розв’язання цих суперечностей дає можливість для нових наукових результатів .

Розвиток науки, її історія за своїм внутрішнім механізмом являє собою єдність періодів поступового накопичення знань («нормальна наука»), та періодів зміни її фундаментальних законів і принципів («наукові революції».

Зміна і чергування поступових (кількісних) змін в історії науки докорінними, якісними (стрибками, науковими революціями) супроводжуються такою важливою закономірністю її розвитку як спадкоємність, яка означає збереження позитивного змісту старих знань (ідей, методів, принципів) в нових і границі сфери їх застосування.

Взаємообмін методами і прийомами дослідження збагачує науку. Методологічний плюралізм – характерна особливість сучасної науки.

Розвиток сучасної науки супроводжується підсиленням процесів теоретизації і диалектизації сучасної науки.

Сучасній науці притаманне все більш тісний взаємозв’язок природничих, соціальних і технічних наук.

ВИСНОВКИ

Важко переоцінити ту роль, яку відіграє наука у сучасному світі. Наука являє собою форму духовною діяльності людей, що направляється на виробництво знань про природу, суспільство і сам процес пізнання. Наука має безпосередньою ціллю досягнення істини на основі узагальнення реальних фактів в їх взаємозв’язку для того, щоб передбачити тенденції розвитку дійсності і сприяти її зміненню.

Тому можна сказати, що джерелами наукового знання є також природа, суспільство там процес пізнання і мислення людини як такий. У зв’язку з цим одна з цілей науки полягає в передбаченні можливих майбутніх змін об’єктів, у тому числі й тих, які відповідатимуть майбутнім типам практики. Вираженням цих цілей у науці є не тільки дослідження, які обслуговують потреби практики сьогодення, але й наукові розвідки, результати яких можуть застосовуватися у практиці майбутнього.

Наука – це творча діяльність по отриманню наукового знання, і результатом цієї діяльності є сукупність знань, в понятійній формі приведених в цілісну систему на основі певних принципів. Основною задачею науки є виявлення об’єктивніх законів дійсності, а її безпосередня ціль - об’єктивна істина. Наука створює едину, взаємопов’язану систему знань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Добронравова І.С. Наукове бачення місця людини у світі // Філософія: Курс лекцій/ За ред.. І.В. Бичка. 2-ге вид, К., 1994.

Загороднюк В.П. Філософія науки. – К.:Либідь, 1997.

Кун Т. Структура научных революций. – М.:Мысль, 1977.

Лекторский В.А. Теория познания (гносеология, эпистемология) //Вопросы философии, 1999, № 8.

Психологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.Л. Трофімов, М.І. Алексєєва, П.А. Гончарук та ін.. – К.: Либідь, 2003. – 558 с.

Руткевич М.И., Лоцман И.Я. Діалектика и теорія познания. – М.:Мысль, 1994.

Степин В.С. научное познание и ценности техногенной цивилизации // Вопросы философии. 1989, № 10.

Слободчиков В.И., Исаев Е.И. основы психологической антропологии. Психология человека: Введение в психологию субъективности. Учебное пособие для вузов. – М.: Школа-Пресс, 1995. – 384 с.

Хвостова К.В., Финн В.К. Проблемы исторического познания в свете современных междисциплинарных исследований. – М, 1997.

Эволюционная эпистемология: проблемы и перспективы/ Под ред.. И.П. Меркулова. – М, 1997.