Технічний прогрес передбачає витіснення людини з безпосе-реднього процесу виробництва. Отже, робітники мають виконува-ти функції переважно розумової праці, пов'язані з обслуговуван-ням устаткування (монтаж і налагодження) і керування ним (кон-троль і регулювання). В автоматизованому виробництві спостере-ження за технологічним процесом поглинає до 65 відсотків змінно-го часу-працівника.

Зростання складності праці вимагає збільшення кількості пра-цівників з високою професійною і загальноосвітньою підготовкою. Кожний четвертий, зайнятий нині у галузях господарства України, має вищу або середню спеціальну освіту. За прогнозами вчених, у зв'язку з комп'ютеризацією виробництва такого рівня освіти на початку XXI ст. потребуватимуть 2/3 робочих місць. Наприклад, в інформаційному секторі економіки США і Японії тепер працює біль-ше робітників, ніж у сфері матеріального виробництва.

Широке застосування у виробництві керуючих систем, гнучких технологій веде до того, що вже не окрема, відносно невелика, група інженерів, конструкторів, дослідників, а більшість працівни-ків займаються творчою працею. Так долається жорстка детермі-нованість трудових операцій людини функціонуванням техніки і технології. З простого елемента виробничого процесу вона пере-творюється на творця і організатора цього процесу. Це зумовлює те, що, крім глибоких спеціальних знань, працівник повинен воло-діти широким спектром різноманітних якостей.

Такого висновку дійшли американські вчені за результатами спе-ціальних досліджень, проведених на підприємствах, забезпечених комп'ютерною технікою. Серед великої кількості вимог, що висува-ються до працівників цих підприємств, можна виділити такі: високий рівень інтелектуального розвитку і професійної компетенції; твор-чий підхід до справи, безпосередня участь у підготовці програми ви-конання роботи; прагнення до удосконалення процесу праці, сприй-мання змін на виробництві; здатність ефективно працювати без на-гляду, розвинене, почуття обов'язку; критичний склад розуму, висо-кий ступінь допитливості; цільність натури; комунікабельність; вмін-ня обмінюватися ідеями і допомагати іншим членам колективу.

НТР зумовлює також зміни і в характері праці. Щодо визначен-ня сутності цієї категорії нині існує дві точки зору. За першою, поняття "характер праці" відображує особливості процесу праці, здійснюваного в тих чи інших організаційно-технічних умовах, на-приклад ручний характер праці чи механізований, проста чи складна за своїм характером праця, рутинна чи творча тощо. У цьому ви-падку категорії "зміст" і "характер" праці накладаються одна на одну, оскільки за допомогою їх виражаються одні й ті самі явища з сфери взаємодії людини і природи. Тому більш переконливим є

міркування, що характер праці — це категорія, яка відображує особ-ливості взаємозв'язку людей у процесі спільної трудової діяльності, специфіку відносин між ними щодо їх участі у праці.

Праця є не тільки природним, а й суспільним феноменом. Од-нак суспільний характер праці на різних етапах історичного роз-витку виступає в різних за ступенем своєї зрілості формах. На по-чатку людської цивілізації трудові відносини здійснювалися в ме-жах племені чи общини, члени якої, спільно володіючи ручними знаряддями праці, здобували необхідні засоби існування і спільно присвоювали їх. Щось подібне спостерігалося і за умов натураль-ного господарства, де використання ручних знарядь праці, присво-єння результатів останньої відбувались у межах селянської сім'ї, господарського маєтку. Тому праця на цих двох етапах мала пере-важно колективний характер, оскільки зв'язок між її суб'єктами замикався рамками певних соціальних груп.

За умов товарного виробництва кооперативний характер праці посилюється. Цьому сприяє застосування машин та функціонуван-ня ринку, за допомогою якого відособлені виробники встановлю-ють тісні зв'язки, обмінюючись результатами своєї праці. Характер останньої стає опосередковано суспільним.

З розвитком товарного господарства ринкові за формою зв'яз-ки учасників виробництва помножуються і ускладнюються, напов-нюючись новим змістом. Індивідуальна праця кожного робітника безпосередніше виявляє свій суспільний характер. Цей процес за-снований на технічному прогресі.

Проста кооперація і мануфактура виникли на базі ручних зна-рядь праці. Фабрична кооперація стала наслідком застосування машин. Подальший поділ праці на основі машинної техніки веде до появи міжвиробничої кооперації, загальнонародної, а пізніше й міжнародної кооперації праці.

Технічний базис сучасного виробництва забезпечує ефективне функціонування як великих і невеликих господарських об'єднань, так і величезної кількості малих і середніх підприємств, які діють на національному та інтернаціональному рівнях, і

Існування великих багатогалузевих комплексів стає можливим завдяки застосуванню високопродуктивних гнучких технологічних систем, які дають змогу виготовляти широку номенклатуру виро-бів. Науково-технічна революція дає також необхідні засоби уп-равління цими об'єднаннями: телекомунікаційні мережі, швидко-діючі системи контролю і обробки інформації, надійні транспортні засоби. Кооперація праці в межах таких об'єднань все частіше долає національні кордони.

Бурхливий розвиток малих підприємств спостерігається насам-перед в інформаційному секторі економіки, породженому НТР. Вони,

як правило, надають ділові послуги (програмне забезпечення, кон-сультування тощо) великим компаніям. Організаційно праця у цьому секторі економіки усуспільнюється як через контрактні угоди, так і завдяки створенню різноманітних асоціацій.

Взаємозалежність учасників економічного процесу в умовах НТР посилюється на основі технологічного поділу праці. Подетальна (функ-ціональна) спеціалізація на міжвиробничому рівні зумовлює прямі зв'язки між виробниками і споживачами продукції. На практиці вона реалізується за допомогою системи довгострокових контрактних угод, утворення так званих "індустріальних" та "підприємницьких" мереж. Останні є організаційною формою взаємодії малих, середніх та вели-ких фірм, кооперації підприємств і науково-дослідних установ.

Як на національному, так і на міжнародному рівнях розширен-ня різного виду прямих коопераційних зв'язків свідчить про розви-ток безпосередньо суспільного характеру праці. Він виявляється також, у регулюванні сфери трудових відносин як на мікро-, так і на макрорівнях з боку державних та громадських структур (трудо-ве законодавство, програми зайнятості, підготовки і перепідготов-ки кадрів, контроль за умовами праці та оплатою її тощо). Таке регулювання відбувається не тільки в рамках національної еконо-міки, а й виходить за її межі, Цим