Своєрідність риторичної науки нам вбачається у такому:
Риторика
Своєрідність риторичної науки нам вбачається у такому:
1. Риторика — комплексна наука, тобто її місце — на стику, пересіченні, причому багаторівневому) ряду наук (етики, філософії, логіки, еристики, психології, лінгвістики, сценічної майстерності). Інакше кажучи, риторика начебто вбирає в себе з інших наук такі змістовні компоненти, які в системі визначають риторику як науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності. Причому кожний компонент, пересікаючись та взаємодіючи з іншими, наповнюється якісно новим, перетвореним змістом, ніж це було у складі тієї чи іншої науки. Таким чином, риторика — це не просто сума різних змістовних компонентів, а наука, яка органічно інтегрує в собі необхідні знання.
Розглянемо детальніше зв'язки риторики з усіма вищеназваними науками.
Риторика і етика. Інтереси цих наук тісно переплітаються у самому об'єкті дослідження — моралі (моральні закони), хоча для риторики, на відміну від етики, не всі закони становлять однакову цінність: головним для неї є золотий закон «не зашкодь іншому». Що стосується предмета дослідження, то для риторичної етики таким є поведінка суб'єкта (різні її види), у якій знаходять своє вираження ті чи інші моральні установки, а риторика найбільший інтерес виявляє до такої сфери поведінки, як мовленнєва поведінка, риторика вчинка, і, головним чином, до тих духовно-моральних умов, які впливають на результативність останньої.
Риторика і філософія. Якщо виходити з розуміння риторики як філософсько-дидактичної науки, то риторика у такому випадку є складовою частиною філософії: філософія — наука, яка вивчає всезагальні закони розвитку природи, суспільства, людини, а риторика становить собою науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності, знання яких дозволяє людині розвинути системність мислення, мовлення й поведінки, що, своєю чергою, є основою цілісного (не фрагментарного, уривчастого) бачення людиною навколишнього світу.
Риторика і логіка. Ці науки, на наш погляд, знаходяться у відносинах пересічення, і, володіючи спільним аспектом дослідження, у той же час кожна з них становить собою відносно самостійну й незалежну галузь науки. Зокрема, якщо предметом логіки є усе мислення в цілому (різні його види, форми), закони мислення, то предмет риторики — вербальне мислення й ті закони, котрі забезпечують ефективність даного виду мислення. Крім того, якщо в центрі уваги логіки перебуває теорія доказу, то риторику цікавить процес аргументації (не в теоретичному, а в прагматичному аспекті) і, перш за все, така функція цього процесу, як переконання.
Риторика і психологія. Нам уявляється, що і ці науки перебувають у відношенні пересічення: психологія вивчає почуттєво-емоційну сферу життєдіяльності людини, сферу підсвідомого і закони, які нею управляють; риторика виявляє інтерес лише до тієї чуттєво-емоційної сторони, яка активно впливає на сферу вербального мислення і від управління якою значною мірою залежить ефективність мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності.
Риторика і лінгвістика. На сьогодні ставлення до риторики з боку вчених-лінгвістів далеко не однозначне: одні вважають риторику складовою стилістики, інші — культури мовлення, треті — прагматики четверті — лінгвістики тексту. Все це вимагає детальнішого розгляду відношення риторики до цілого ряду лінгвістичних дисциплін.
Відповідно до нашої концепції, риторика не є частиною якоїсь із вищеназваних наук, так само як і ці науки не можна відносити до складових риторики. Між даними лінгвістичними науками і риторикою є, безумовно, щось спільне, і в той же час кожна з них, у тому числі й риторика, становить собою досить самостійну й відносно незалежну галузь наукового дослідження.
Вважаємо, що спільне для усіх перерахованих наук полягає як в об'єкті (мовленнєвій діяльності), так і в предметі дослідження (тексті).
Однак своєрідність риторики виявляється, по-перше, у тому, що в центрі уваги цієї науки знаходиться не лише мисленнєво-мовленнєва діяльність, але й мисленнєво-мовленнєвий аспект, тобто риторику цікавлять одночасно дві сторони мисленнєво-мовленнєвої діяльності, що визначається самою специ-фікою риторики як науки про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю, мета якої — переконання. По-друге, риторика вивчає текст не на одному, а на різних етапах його існування (породження тексту, текст як процес, текст як продукт).
Зауважимо, що для риторики особливий інтерес становить такий вид тек-сту, як публічне мовлення, яке за своїми характеристиками повинно бути правильним, ясним, точним, стислим, доцільним, виразним. Оскільки названі мовленнєві якості є предметом дослідження різних лінгвістичних наук, по-стільки взаємозв'язок риторики, культури мовлення, прагматики, стилістики не викликає ніяких сумнівів, навіть більше того, ці науки здатні, на наш по-гляд, бути джерелом розвитку одна одної (доповнювати, збагачувати).
Завдання риторики, як ми вважаємо, полягає у відборі й систематизації таких смислових компонентів з наведених вище мовленнєвих характеристик, які дозволяють публічному мовленню повноцінно здійснювати функцію пе-реконання (ефективного впливу).
Розглянемо «механізм» взаємодії риторики зі стилістикою, культурою мовлення і прагматикою.
У риториці велика увага завжди приділяється розвиткові такої мовленнє-вої якості, як доцільність мовлення (мітингові промови, моральні проповіді,
академічні (навчальні) лекції, політичні дебати і дискусії, виробничі наради й доповіді, наукові доповіді тощо). Дана якість досить міцно спирається на функціонально-стилістичний фундамент — дослідження закономірності функціонування мови в різних сферах спілкування. У цьому розумінні сти-лістика стосовно риторики виступає як теоретична наука, а риторика сто-совно стилістики — як прикладна.
Оскільки в риториці значну роль відіграє вміння впливати на співрозмовника,
тобто вміння збудити в нього потрібні емоції й почуття та управляти
ними з метою захопити, спонукати до дій, тому до важливих якостей мовлення
відносять також виразність, у чому виявляється пафос мовця (внутрішня
переконаність). Ця якість, як відомо, є предметом дослідження прагматики,
проте якщо прагматика займається вивченням лінгвістичних та психологічних
закономірностей категорії